Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

18.01.2019 3:00 0

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 16 січня 2019

Із вересня 1923 року починає діяти у Львові мистецька школа Олекси Новаківського — навчальний заклад, створений братами Шептицькими та самим художником Новаківським. Завданням мистецької школи було виховання мистців, здатних на ґрунті української духовної культури й художніх традицій творити національне мистецтво світового рівня. Можемо припустити, що оскільки Митрополит Андрей на момент підготовки відкриття Школи перебував за межами Галичини, то цією справою опікувався о. Климентій Шептицький.

Не тільки Уневом та розбудовою монастирів живе настоятель студитів. 16 грудня 1923 року митрополичий ординаріат Львівської архієпархії на своєму засіданні прийняв рішення створити на базі духовної семінарії Богословське наукове товариство. Серед засновників Товариства був також і о. Климентій Шептицький.

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Брати Шептицькі – Митрополит Андрей та о. Климентій – з учнями художньої школи Олекси Новаківського

[Пристай М., о. Львівська греко-католицька духовна семінарія / о. М. Пристай. — Львів-Рудно, 2003. — C. 405]

Головною метою Товариства було поширення й розвиток богословської науки серед священнослужителів. Передбачалося, що Товариство видаватиме книжки, заснує науковий богословський журнал та проводитиме різноманітні наукові засідання.

Досить вдало розвивається також справа опіки над дітьми-сиротами. У червні 1924 року Митрополит Шептицький купив два будинки у Львові на вулиці Павлінів (нині вул. Ніжинська) під числом 5 і 7 для потреб монахів-студитів. Одразу ж у кожному будинку замешкало по два ченці. Цю й наступні інформації черпаємо з хроніки ієр. Теофана (…C. 283–284). Кілька місяців пізніше, у серпні, брати Шептицькі відкрили у куплених будинках другий сиротинець. Сиротинець на вул. Павлінів був утримуваний з коштів, які виділяв о. Климентій. Дуже швидко число сиріт тут досягло 40 осіб. Усі, як один, ходили на навчання до львівської міської гімназії.

Ще одну надзвичайно важливу справу розпочали брати Шептицькі 1924 року, хоча замислили її набагато раніше. Ідеться про заснування жіночого монастиря Сестер Студиток на взірець чоловічого.

Коли 1919 року до Унева перебралися студити, то за три роки неподалік у с. Якторів оселилися сестри Йосифітки монашого згромадження, заснованого о. Кирилом Селецьким герба Сас (1835–1918). Ієромонах Теофан у хроніці пише (…С. 289), що в часи Першої світової війни сестри мусили залишити с. Цеблів (нині Сокальський повіт). У Якторові Шептицькі володіли землею та невеликим будиночком, в якому жив лісничий, що стеріг тут їхні маєтки. Цей будиночок і став оселею для монахинь. Парохом у с. Якторів був о. Зенон Калинюк, згодом місіонер на Поліссі. За умовою між сестрами Йосифітками й о. Климентієм, настоятелька мала приймати до згромадження нових кандидаток, які повинні були заснувати жіночу гілку монахів-студитів. Першими кандидатками 1923 року були сестра Анизія, сестра АґнеттаХовалко та сестра Романа, які закінчили новіціат у Згромадженні С.С. Йосифіток і дали початок новій студитській традиції. Із благословення Митрополита Андрея, ігумен Климентій (Шептицький) заснував 1924 рокуперший жіночий монастир Студійського Уставу. Першу обитель сестер Митрополит Андрей освятивна свято Покрови Пресвятої Богородиці — і від цього вона отримала назву «Свято-Покровський монастир». Першою настоятелькою стала сестра Євгенія (Сенюк),а духівником, як передають церковні шематизми, — ігумен о. Климентій. Навесні 1925 року сестри Йосифітки виїхали з Якторова на Стрийщину, де брати Шептицькі придбали для їхніх потреб будинок. У Якторові залишилась, як передавав ієр. Теофан, тільки одна з них, яка виконувала деякий час функцію настоятельки для сестер Студиток, яких приймали до новіціяту. 1925 року з рук о. Климентія перші Сестри Студитки отримали облечини […С. 290].

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Митрополит Андрей та о. Климентій з учнями малярської школи Олекси Новаківського. 1927 р. Фото з приватної колекції.

Детальніше дізнатися про розвиток монастиря в Якторові у міжвоєнний період можна з архівних документів:

[Центральний державний історичний архів України, м. Львів,Ф. 408. Греко-католицький митрополичий ординаріат, м. Львів, 1863 – 1945 рр. оп. 1. Спр. 252. Листи священиків і працівників митрополичого маєтку, чернечої ради монастиря студиток в Якторові про будівництво церкви і монастиря, в господарських та церковно-організаційних справах, 1924–1942 рр., 3 арк.]

12 липня 1924 року о. Климентієм Шептицьким було завершено наукову статтю-розвідку на тему значення священномученика Йосафата Кунцевича в церковній історії українців-русинів. Матеріал було зачитано на соборчику в ВишнівчикуУнівського деканату (нині місцевість знаходиться у межах Перемишлянського повіту, неподалік Унева). Кілька місяців потому дослідження о. Климентія було опубліковано в часописі «Нива»:

[Шептицький К. Про значіння свящмуч. Йосафата в нашій церковній історії, теперішности і будуччині // Нива. — Львів, 1924. — ч. 9, С. 294-300; ч. 10-11. — С. 327-330].

У наші часи праця була опублікована у збірці: [Шептицький Климентій блаженний преподобномученик. Збірка творів [текст] / Упорядник Бойко Юрій ієрм. Юстин. — Львів: Колесо, 2014. — Серія «Історично-канонічні джерела Студійського чернецтва в Україні». Т. ІІ. — С. 123–132]

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Єпископат Речі Посполитої. У першому ряду сидять (зліва направо): Холмський Єпископ Якуб Клюндер, Єпископ Вроцлав¬ський Станіслав Здзітовецький, Єпископ Сандомирський Мар’ян Рикс, Архиєпископ Могилівський Митрополит Едуард Ропп, Архиєпископ Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький, Архиєпископ Митрополит Варшавський кардинал Олександр Каковський, Примас Польщі Едмунд Дальбор, Архиєпископ Митрополит Львівський римо-католицького обряду Болеслав Твардовський, Архи¬єпископ Митрополит Львівський вірменського обряду Юзеф Теодорович, Єпископ Перемиський Анатоль Новак, Єпископ Сандомирський Павло Кубіцький. Стоять (зліва направо): Єпископ Гнєзненський Антоній Лаубіц, Єпископ Келецький Августин Лосінський, Єпископ Любельський Мар’ян Фульман, Архиєпископ Митрополит Краківський Адам Сапіга, Єпископ Сейненський Ромуальд Ялбжковський, Єпископ Підгальський Генрік Пшездець¬кий, Польовий Єпископ Війська Польського Станіслав Галль, Єпископ Мінський Зиґмунт Лозин¬ський, Єпископ Кам’янець-Подільський Петро Маньковський, Єпископ Тарновський Едвард Комар, Апостольський Адміністратор в Катовіцах Август Глонд. Травень 1925 р. Фото з колекції «Narodowe Archiwum Cyfrowe»

Цього року знову повертається тема єпископства о. Климентія. Як повідомляла газета «Діло», «Митроп. Шептицький вислав від себе до Риму предложення, щоби єпископом-суфраганом у Львові іменовано о. д-ра Теодозія Галущинського ЧСВВ, теперішнього ректора Львівської духовної семинарії, а рівночасно капітула Святоюрська звернулася від себе з окремим предложенням до Риму, щоби єпископом-суфраганом у Львові Римський Престол іменував о. Климентія Шептицького, ігумена чина Студитів в Уневі, брата Митроп. Шептицького. Справа львівської суфраганії буде порішена, мабуть, щойно за кілька місяців, бо римська курія мусить ще перевести переговори з польським урядом».

[Діло. — № 166. — 30 липня 1924 р. — С. 4]

Як знаємо з історії, це питання не було вирішене ні за кілька місяців, ані за кілька років. Однак, це повідомлення є для нас надзвичайно цінним свідченням про авторитет о. Климентія, який він здобув у греко-католицького духовенства за досить короткий термін і який був настільки сильним, що клір протиставлявся Митрополиту у його рішенні призначити єпископом-суфраганом гідну особу, але не свого рідного брата.

Восени 1924 року з Риму прийшла для о. Климентія радісна звістка: Митрополит Андрей 4 листопада надіслав листа-звернення до студитів, у якому повідомив, що папа Пій ХІ благословив працю над розбудовою монашого чину. У цьому ж листі Митрополит підтверджує, що діяльність монахів-студитів є визнана Ватиканом такою, яка опирається на Устав Теодора Студита та традиції Печерської Лаври у Києві:

«це ті закони й звичаї, які від віків обов’язували Монаший Чин після Студитськогоустава і які суть заховувані в Студитських Лаврах і Монастирях на Атоні, які були заховувані в Печерскій Лаврі в Києві за часів св. Антонія і Теодозія Печерских».

[Архів монастиря Студіон у Римі (без назви фонду і номера папки), звернення митрополита Андрея Шептицького до монахів студитівУнівської Лаври, 4 листопада 1924, прот. 4978/1924, копія, док. 2.]

Поганою новиною у цьому році було те, що завдяки невмілому господарюванню у Зарваниці студити втратили 200 моргів землі. Очевидно, що це надзвичайно перешкодило планам о. Климентія щодо дальшого розвитку у цьому місці великого монашого осередку. Наступного року навесні брати Шептицькі купляють 23 гектари орного поля у Львові на Знесінні. Крім цього, у власніть тут отримують дім, пасовисько йпісковик[пісковиком у нинішньому розумінні є піщаний кар’єр. —І. М.]. Тут брати Шептицькі засновують осередок монахів-студитів.Першим настоятелем о. Климентій призначає о. Никона.

[Монастирська хроніка, писана ієромонахом Теофаном…— C. 286–287]

Згаданий монастир на Знесінні у Львові пізніше буде канонічно заснований митрополитом Андреєм Шептицьким грамотою від 1 квітня 1927 року як Свято-Іванівська лавра студійського уставу. А того року монахи почали впорядковувати господарські будинки та обробляти тутешнє поле. Будовою був зайнятий о. Климентій і в Уневі. Зокрема, ієр. Теофан […C. 288] згадує, що «в Унівськім Монастири ставили поверх навпроти церкви, де було много келій по обох сторонах, т. є. від церкви й від лісу до полудня. Рівночасно ставили кухню велику від полудня і прилучили її».

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Присяга Єпископату Польщі на вірність Речі Посполитій. Президент Станіслав Войцеховський серед членів Єпископату Польщі та уряду в Бельведерському палаці після складення єпископами присяги. Сидять (зліва направо): Єпископ Вроцлавський Станіслав Здзітовецький, Архиєпископ Митропо¬лит УГКЦ Андрей Шептицький, Президент РП Станіслав Войцеховський, Апостольський Нунцій Лоренцо Лаурі, прем’єр Владислав Грабський, генеральний секретар Єпископату Польщі і Єпископ Плоцький Антоній Юліян Нововейський, Єпископ Тарновський Леон Валенга, Архиєпископ Митро¬полит Львівський вірменського обряду Юзеф Теодорович. Стоять (зліва направо): Єпископ Келецький Августин Лосінський, Архиєпископ Митрополит Краківський Адам Сапіга, Єпископ Мінський Зиґмунт Лозинський, Єпископ Підгальський Генрік Пшездецький, Польовий Єпископ Війська Польського Станіслав Галль, Єпископ Лодзький Вінцентій Тимінецький, міністр Віровизнання і Публічної Освіти Станіслав Грабський, Єпископ Любельський Мар’ян Фульман. Światowid: ilustrowany kurjer tygodniowy, № 38 за 19 вересня 1925 р.

На кінець весни 1925 року нормалізувалися відносини Митрополита Андрея з Польською Державою. У травні була складена присяга Єпископату Польщі на вірність Речі Посполитій перед Президентом Станіславом Войцеховським. Серед членів Єпископату Польщі й Уряду в Бельведерському палаці у Варшаві був присутній також Галицький Владика. На якийсь час стосунки з владою не завдавали клопотів, і це дало також о. Климентію у діяхпевну стабільність, яка була у найближчі роки використана для зміцнення студитських монастирів.

Цього літа, 28 серпня за 1925 року,у свято Успення Пресвятої Богородиці, Митрополит Андрей видав грамоту на заснування Святоуспенської Лаври Студійського Уставув Уневі. Після цього відбулося канонічне обрання та затвердження о. Климентія ігуменом Лаври.

У січні 1926 року у родині Шептицьких мали місце кілька приємних урочистостей. Зокрема, 4 січня відбувся шлюб генерала Станіслава графа Шептицького зі Станіславою Олізар герба Хоругви Кмітів (1899–1977). Як ми згадували, дружина з першо­го шлюбу Марія Юзефа княгиня Сапіга-Коденська герба Лис померла 1917 р. після важкої хвороби.

Мистецька школа Олекси Новаківського, Товариства, монастирі та сиротинці. Фрагмент біографії о. Климентія Шептицького у 20-х рр. ХХ ст.

Папа Римський Пій ХІ (1857–1939). Поштівка з фондів цифрової бібліотеки Polona

У січні також громадськість Галичини відзначала чверть століття на Митрополичому Престолі Андрея Шептицького. Із цієї нагоди інтелектуальне середовище Церкви підготувало ювілейний випуск журналу «Богословія», в якому о. Климентій публікує статтю на тему відродження східної чернечої традиції, яке відбулося старанням Митрополита. У публікації знаходимо цінну інформацію також і про студитів та фрагменти зі вступу до «Типікону Унівської Лаври». Це перша відома нам україномовна публікація о. Климентія.

[др. Шептицький Климентій, о. Митрополит Андрей і обновлення східньої чернечої традиції // Богословія.— 1926.— Т. ІV, кн. 1/2.— С.150–163]

Цим закінчується певний період, назвемо його організаційним, у діяльності ігумена Шептицького. Окрім адміністративної функції, яку ми в нашому вислідідеталізували, згадаємо й про душпастирську, яку здійснював о. Климентій у селах на Перемишлянщині. Ось один із прикладів, коли душпастирство о. Климентія поєднувалося з просвітництвом і громадською роботою:

«Село Підгайчики [нині Золочівський повіт — І. М.] Глинянського судового повіту прийшло до переконання, що для уміщення культурних і економічних установ потрібні два доми: один в околиці церкви, а другий по середині села. Дім по середині села будується і в найближчім часі має бути викінчений. Натомість дня 10. жовтня, у день місцевого празника, відбулося посвячення читальняного дому коло церкви. Обрядблагословення дому довершив всечесний о. ігумен Климентій Шептицький зУнева при асисті оо. Сахна з Лагодова, Стецького з Курович і о. Костишина з Балучина. У часі благословлення виголосив о. ігумен Климентій Шептицький патріотичну промову».

[Діло. — № 241. — 30 жовтня 1926 р. — С. 3]

Іншим прикладом участі о. Климентія у громадсько-культурницькій праці є його діяльність у Кураторії Національного Музею у Львові (нині Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького), згадку про що отримуємо з грамоти, виданої для Митрополита Андрея членами Кураторії як подяку за надання фондів для розбудови будинку Музею.

[ЦДІАУ, ф. 358, оп. 1, спр. 79, арк. 1–3]

На жаль, згадок про участь у подібних заходах залишилося дуже мало. Причина проста: радянський період успішно затирав народу пам’ять, і особливо — про Шептицьких. Єдиний спосіб відновити картину тодішнього життя — це визбирування фактів у публікованих спогадах та локальній пресі, якщо така залишилася в архівах.

На закінчення лише зазначимо, що різноманітні зусилля, які докладалися щодо зміцнення греко-католицької Церкви, відродження чернечої традиції, просвітництва тощо о. Климентієм і Митрополитом Андреєм, були їхньою спільною справою. Символічно, що ми приписуємо ті чи інші чини одному чи іншому брату, однак поділ цей є чисто умовним. Безперечно, є дії, які Митрополит Андрей чи о. Климентій чинять самостійно, згідно даної їм церковної влади чи їхніх функцій та обов’язків. Та стратегічні задуми й шляхи їх реалізації з цього періоду і до смерті Митрополита у 1944 році стають спільною справою та дітищем цих двох Мужів.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74338/

Следующая новость
Предыдущая новость

Новогодние игрушки и украшения СБУ притягла до відповідальності низку священиків УПЦ Куда поехать отдохнуть в России Экскурсии из Москвы по разным городам России Бра, как обязательный осветительный элемент

Публикации