«Керівництво УПЦ МП зробило все, щоб українське суспільство відчуло їх чужими, непотрібними, смішними та зайвими», — Юрій Чорноморець

21.12.2018 21:33 6

«Керівництво УПЦ МП зробило все, щоб українське суспільство відчуло їх чужими, непотрібними, смішними та зайвими», — Юрій Чорноморець

Розмовляла Аля Шандра

Про Об’єднавчий собор, його наслідки, постать Предстоятеля ПЦУ, задачі, які стоять перед новою Церквою, а також про те, що робити з УПЦ МП і роль держави у цьому, — у розмові з доктором філософських наук Юрієм ЧОРНОМОРЦЕМ.

— Юрію Павловичу, як Ви оцінюєте Об’єднавчий собор, який відбувся 15 грудня в Софії Київській?

— Об’єднавчий собор я оцінюю дуже позитивно з кількох причин. По-перше, вибрано дуже прогресивного та освіченого керівника, який здатний бути центром тяжіння для українського православ’я. Слід сказати, що владика Епіфаній поєднує гострий аналітичний розум і вміння систематично працювати з особистим смиренням та добротою. Він є людиною, яка об’єднує навколо себе людей, ставить великі цілі та їх досягає, а не кидає розпочате на півдорозі.

Від людей, які не знайомі з життям всередині УПЦ КП, можна було останніми днями почути такі думки, що митрополит Михаїл (Зінкевич) був би кращою кандидатурою. Я дуже поважаю владику Михаїла, але такі думки є глибоко помилковими. Як ми пам’ятаємо, багато єпископів із УПЦ МП не хотіли єднання з УПЦ КП якраз через авторитарний стиль правління Патріарха Філарета. Хоча останніми роками все змінилося, але раніше, дійсно, владика Філарет як митрополит, а потім і патріарх «правив твердою рукою». Єднання українського православ’я сьогодні вимагає значно більшого вміння збирати навколо себе найрізноманітніших людей, вміння більше слухати, ніж говорити, вміння знаходити конструктивні компроміси.

Так от, не секрет, що якраз митрополит Михаїл за власними лідерськими якостями нагадує молодого владику Філарета, бо є різким одноосібним лідером. Тому аналітики, які вважали, що обрання митрополита Михаїла було б кращим, помиляються, оскільки це було би правління сильного лідера, який би спирався на слабкі команди, якби взагалі зважав на когось. Скоріше у більшості співбратів він бачив би виконавців своєї волі. Сьогодні це не на часі, бо завдання об’єднання українського православ’я вимагає командної роботи, і Митрополит Епіфаній є лідером нового типу, який вміє навколо себе об’єднувати інших талановитих лідерів, працювати на результат, а не на славу, слухати усіх, а не лише самого себе чи якихось окремих радників.

Думаю, що і владика Михаїл, і владика Симеон принесуть багато користі об’єднаній Церкві, але лідером є той, хто здатний якраз синергійно поєднати таланти усіх, не перетворюючи інших на сліпих провідників своєї волі та своїх примх. Крім того, як у найближчого помічника Патріарха Філарета в цілому та Київській єпархії зокрема – у владики Епіфанія об’єктивно прекрасні результати. Вражає також той прогрес, який маємо за часів його ректорства в Академії. Якщо так само підуть справи по усій Україні – то православ’я матиме найкращі перспективи розвитку.

— Яка Ваша думка стосовно прийнятого Статуту?

— Прийнятий статут побудований за грецьким взірцем і передбачає значно ширшу участь усіх архиєреїв в управлінні Церквою. Не секрет, що в УПЦ МП досі все вирішує Синод, і на архиєрейських соборах воля цього політбюро продавлюється силою. В УПЦ КП та УАПЦ вже давно існує традиція дискусій на архиєрейських та помісних соборах, існує традиція дискусій на Синодах. Тепер ці традиції соборноправності закріплюються статутом, і це є хорошим захистом від закостеніння.

Не слід забувати, що побажання, щоб усі головні питання життя Церкви вирішував не Синод, а Архиєрейський собор, було одним з головним бажань архиєреїв УПЦ МП, які думали і думають зараз про приєднання до об’єднаної Церкви.

— Ми бачимо, що, по суті, подолати розкол цим собором не вдалося. Чи можна це розглядати як провал? Чому так мало єпископів УПЦ МП пристали на пропозицію? І чи є надія, все ж таки, на об'єднання?

— По-перше, об’єднавчий процес лише починається, і багато громад, особливо у сільський місцевості вже стихійно починають поминати Митрополита Епіфанія, і процес переходів буде наростати.

По-друге, митрополит Симеон та митрополит Олександр вчергове дещо переоцінили свій вплив на дружніх їм єпископів. Такі завищені очікування вже не вперше їх підводять, оскільки в 2011, 2012, 2014 роках вони очікували стопроцентної підтримки не менше 40 архиєреїв (з тодішніх 60-70), тепер – не менше 20. На жаль, такі надії не виправдалися. Це багато у чому пов’язане з тим, що єпископат УПЦ МП спостерігає повну безкарність агресивних провідників російської інформаційної війни, які з вересня 2014 року систематично працюють під прямим керівництвом церковної та світської Москви на всеукраїнському і регіональному рівнях. Спостерігаючи таку пасивність держави, єпископи роблять висновок про Україну як «невдалу державу» та розмірковують, куди дійде Путін – до Києва чи до Львова. Відповідно, якщо будуть зупинені агенти Москви у цій інформаційній війні, то позиція владик швидко зміниться – приклади появи конструктиву були навіть в Одесі, коли з безкарністю було покінчено. Таким чином, нікого ні до чого не примушуючи, але просто показуючи, що держава є, і закони працюють, можна багато у чому змінити позицію керівництва УПЦ МП.

По-третє, Адміністрації Президента треба було краще готувати зустріч з єпископатом УПЦ МП, яка була зірвана. І можливо, необхідно було їхати у Лавру, коли владики відмовилися поїхати в Український Дім. Хоча, можливо, все склалося на краще, бо тепер маємо кращого предстоятеля об’єднаної Церкви з можливих кандидатур.

По-четверте, позиція єпископату УПЦ МП може сильно змінюватися після 6 січня 2019 року, коли після отримання Томосу розпочнеться визнання українського православ’я більшістю Православних Церков.

— Ми бачили достатньо велику участь держави. Чи існує загроза перетворення ПЦУ в державну церкву?

Такої загрози не існує. Справа у тому, що сучасне українське законодавство побудоване на двох засадах: це забезпечення повної свободи совісті за взірцем США та співробітництво держави і церков на основі договірних відносин, партнерства. Основними партнерами держави, які працюють як громадські та волонтерські організації, окрім православних, є греко-католики, римо-католики і протестанти. Але навіть мусульмани та юдеї беруть участь у цьому партнерстві.

Українська модель партнерства є такою, що неможливим є одержавлення ні однієї Православної Церкви, ні кількох Церков. Навіть у найважчі часи протистояння УПЦ КП та УПЦ МП між собою за храми, ці Церкви разом дуже конструктивно вирішували загальноукраїнські проблеми, пов’язані із задоволенням прав усіх віруючих, і відповідний досвід діалогу сприяв загальному порозумінню. Це одна із причин, чому у нас не буде не лише російського одержавлення Церкви, але й балканського використання Церкви у конфліктах. Адже до сьогодні, не дивлячись на величезні зусилля Росії, розколу за релігійною ознакою в Україні не існує, а об’єднавчий процес взагалі призведе до зникнення підстав для такого розколу.

— Які задачі стоять перед новою Церквою?

— Утвердження в Україні цінностей відкритого європейського православ’я, які проповідуються Патріархами Варфоломієм та Філаретом. Як ми пам’ятаємо, у міфології РПЦ та Росії хрещення Русі при князі Володимирі було заснуванням особливої цивілізації, відмінної від Заходу. У риториці українського православ’я хрещення Русі було долученням до Європи, входженням у загальносвітову культуру і цивілізацію. Українське православ’я повинне бути не лише найбільшим чисельно, а й стати лідером у процесах, започаткованих Вселенським Патріархатом із розкриття внутрішнього потенціалу православ’я як рушійної соціальної сили, що може впливати на гуманізацію капіталізму, покращення екологічної та культурної ситуації, зміну цінностей у зв’язку з постіндустріальною епохою.

— Ваш прогноз розвитку подій - всередині країни та в православному світі?

— Думаю, що у найближчій перспективі до двох третин громад УПЦ МП перейде до об’єднаної Церкви. Українське православ’я стане основним діалогічним партнером у цілому ряді релігійних діалогів у світі, потіснивши РПЦ та Москву.

— Чи вдасться оминути насильства із майном УПЦ МП?

— Це є прямим завданням держави, її зобов’язанням перед міжнародними партнерами, перед Вселенським Патріархатом. Також відсутність будь-якого насилля буде найкращим поштовхом для масового руху на користь об’єднання. Із УПЦ МП не потрібно боротися. Її, як свого часу КПРС, потрібно просто забути. Її лідери вже втратили авторитет. Як відомо, із минулим прощаються із сміхом та байдужістю. Керівництво УПЦ МП зробило все, щоб українське суспільство відчуло їх чужими, непотрібними, смішними та зайвими. Тому власне священство та вірні їх покинуть.

Крім антиукраїнської позиції, керівництво УПЦ МП погубила їх жадібність, звичка збирати великі «податки» з громад, вимагати «подарунки» при архиєрейських візитах, на свята, тощо. УПЦ КП побудована як громадська організація, а не як мафія, і тому клір та громади об’єктивно зацікавлені у зміні типу церковності. Слід сказати, що держава теоретично може «натиснути» на УПЦ МП як організацію, зокрема через прийняття ряду законів, які б понизили її статус у суспільстві, але такі ініціативи не мають широкої підтримки у парламенті, і якщо УПЦ МП не піде на відвертий соціальний конфлікт з Україною, їй нічого не загрожує.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/74010/

Следующая новость
Предыдущая новость

Возможный запрет онлайн Ирландской национальной лотереи На сайте Луганского университета УПЦ висит благодарность за "огромный вклад в дело победы нашей армии над ненавистной хунтой" Домашние животные - большая ответственность «Эстерсунд»: Восстание скромного шведского клуба из Зимнего города Оборудование и мебель для салонов красоты

Публикации