Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

22.07.2019 23:39 0

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Леся Бондарук

"Район. Луцьк", 19 липня 2019

Отця Омеляна Суничука 70 років тому, 20 липня 1949 року, засудили на 25 років концтаборів ГУЛАГу за співпрацю з УПА.

Волинянин Омелян Суничук донедавна був відомим лише як член комітету політичних в’язнів під час Кенгірського повстання політичних в’язнів ГУЛАГу, яке відбулося 16 травня – 26 червня 1954 років в Казахстані.

65 років тому політв’язні зуміли зламати хребет тоталітарного насилля в концтаборах.

У часи незалежності був неговірким, адже жив на Полтавщині, де бандерівців згадували в контексті радянської пропаганди як «ворогів народу». Велике інтерв’ю записав московський дослідник Кенгірського повстання Микола Формозов, але дозволу на публікування за життя героя не отримав.

Лише сьогодні, завдяки відкритому доступу в Україні до архівів радянських спецслужб, в архіві СБУ Волині знайшлася кримінальна справа щодо Омеляна Суничука – члена ОУН і УПА, священника, політв’язня ГУЛАГу.

За його біографією можна зняти блокбастер, і можна вивчати історію України у ХХ столітті. Уперше написати біографію Суничука вдалося завдяки архівним документам та уривками неопублікованого інтерв’ю-спогаду.

CЕМІНАРИСТ

Омелян народився 1923 р. у селі Більче Демидівського району на Рівненщині. Батьки були середнього достатку. Мати Ксенія – селянка, батько Сила – офіцер російської царської армії часів Першої світової. У сім’ї виховували троє дітей – старший Володимир із 1921 року, молодша Ольга народилася у 1930-му.

Омелян закінчив у червні 1941 року місцеву середню школу. У цей час став членом Організації Українських Націоналістів, яка вела боротьбу за здобуття Україною незалежності.

На початку німецької окупації у селі відбулися збори. Селянам дозволили обрати серед своїх членів допомогову поліцію. Хтось запропонував Омеляна, громада підтримала. Хлопець погодився на службу за порадою товаришів із ОУН – потрібно було використати нагоду для прикриття вишколам – навчатися військової справи, щоб справа боротьби за Україну була реальною.

Через 2-3 місяці ці хлопці з поліції, захоплювали нацистську зброю та боєприпаси і переходили в ліси. Створювали перші відділи самооборони, що потім стали основою Української Повстанської Армії.

Антинацистський фронт УПА

Омелян у поліції служив лише два тижні. Він мріяв вчитися, тож поїхав у Луцьк. Вступив в учительську семінарію. Проте училище скоро закрили і він перейшов на матуральні курси, які очолював член ОУН Іван Білецький.

Суничук був слухачем гуманітарного відділення. Через місяць у Луцьку відкрилися богословсько-пастирські курси і Омелян перейшов туди. Ці курси заснував єпископ Полікарп Сікорський – тимчасовий адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України, призначений митрополитом УАПЦ Діонісієм.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька Митрополит Полікарп Сікорський в Соборі святої Трійці у Луцьку

Нацисти почали вивозити молодь на роботу в Німеччину. Протоієрей Маюжинський довідувався через знайомих про можливі облави й попереджував семінаристів. Не раз їм доводилося втікати під час навчання до річки Стир, а нацисти нікого не заставали в аудиторіях. Омелян Суничук став свідком як гітлерівці знищували євреїв з луцького гетто. «В Луцьку було 28 тисяч євреїв, 23 тисячі розстріляли. Їх вивозили десь близько 8 кілометрів за Гнідавою і там розстрілювали у великих ямах. Сам не бачив, але бачив як вели їх. Чоловіки середнього віку зібралися і кинулися на конвой, який їх оточував. Частково їх постріляли, але багатьом вдалося втекти», – згадував Омелян Суничук в інтерв’ю історику Миколі Формозову в 2006 році.

ПОВСТАНЕЦЬ

У жовтні 1942 року Омелян повернувся в рідне Більче, допомагав батькам по господарству. Саме в цей період активно формувалися сотні Української повстанської армії для боротьби з окупантами. Друзями Омеляна були брати Казвани – Дмитро і Микола із сусіднього села Охматків Демидівського району. Вони пішли в УПА.

Дмитро Казван найстарший із друзів – із 1915 року народження. Навчався в Кременецькій духовній семінарії. Навчання не завершив, бо активно включився в діяльність Організації українських націоналістів. Згодом служив капралом у Війську польському, закінчив школу підхорунжих. Після повернення додому у вересні 1939-го був арештований радянською владою і сидів у Дубенській тюрмі.

Вдалося звільнитися. Працював директором школи у селі Копачівка Рожищенського району. Влітку 1940 року НКВС його знову арештувало. Сидів у Вінницькій тюрмі, звідки зумів втекти у червні 1941 року під час конвоювання на розстріл.

У 1942-1943 роках Дмитро Казван став військовий референтом дубенського окружного Проводу ОУН, був одним із творців Дубенського куреня УПА. Мав псевдо «Черник», «Гриць», «Юхим». У жовтні 1943 р. – травні 1944 р. був Шефом ВШ ВО «Богун» УПА-Північ, від 24 травня 1945 року був сотенним УПА. Загинув 14 березня 1946 року у селі Глибока Долина Дубенського району. Посмертно отримав звання майор УПА і був нагороджений Золотим Хрестом бойової заслуги 2 класу.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Дмитро Казван – лицар УПА

Микола Казван народився у 1921 року Мав псевдо «Гірняк» і був командиром сотні УПА в курені Юрка (М.Скорупського). У липні 1943 р. брав участь у нападі на нацистів у місті Берестечко Горохівського району. Був провідником Козинського районного проводу ОУН.

За інформацією з архівно-кримінальної справи Омеляна Суничука, «Гірняка» вбитили у сутичці з німцями в селі Лихачівка Острозького району. За іншими даними, загинув влітку 1944 р. в засідці Демидівського РВ НКГБ на хуторі Курбачів поблизу рідного села Охматків.

Восени 1942 р. на пропозицію сотника УПА Миколи Казвана Омелян Суничук пішов в УПА, обравши собі псевдо – «Білий». Влітку 1943 р. пройшов вишкіл у селі Красне Млинівського району на Рівненщині, де став політичним виховником вояків УПА. Керівником цього вишколу був колишній мешканець Красного Олексій Шиманський – політвиховник обласного проводу ОУН.

«Після навчання був політвиховником у сотні «Калини». Діяли проти нацистів на Рівенщині. У 1943-му поляки палили наші села на Грубешівщині та по всій Холмщині. Довелося з ними воювати, бо ревно служили німцям проти українців. «Береза» (Іван Федорович, родом із східних областей) керував у нашій сотні УПА артилерією. Влітку 1943 р. ми під його керівництвом захищали від поляків наші села», – згадував Омелян Суничук.

Село Панська Долина Острожецького району, налічувало понад півсотні хат, з них кілька було українських, решта – польські. Під час німецької окупації тут була база польської самооборони. Як свідчать архівні документи, 21 серпня поляки з села Панська долина за підтримки проаківського партизанського загону під командуванням З. Кульчицького на псевдо «Ольгерд» напали на село Надчичі, де замордували старосту, а наступного дня забрали 6 осіб із села Ледухівка (нині – Новоукраїнка). Захищаючи українське населення повстанці сім разів нападали на Панську долину. Однак, окрім спалення польских хат, людських жертв не було. Омелян Суничук наприкінці 1943 р. брав участь в одному з таких походів на Панську Долину.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Панська Долина. Свідчення корінного мешканця села Мартина Грабовського

Згодом із сотнею «Гірняка» Суничук перейшов у Тернопільську область. У бою з нацистами був поранений в ліву ногу. Лікувався в шпиталі УПА у селі Красне Демидівського району. Та невдовзі поблизу з'явився загін радянських партизанів і лишатися було небезпечно, відтак поранених розташували по різних селах. 14 січня 1944 р. Омелян повернувся до батьків у село Більче.

Навесні 1944 року Омелян разом з іншими повстанцями вирушив у похід через кордон у Чехословаччину. Проте через зрадника потрапили у засідку НКВД. Були оточені й виходили з бою по одному – кому як вдавалося. Багато членів УПА загинуло в лісі. Омелян, відступаючи, підірвався на міні, але отримав легке поранення. Вдома у батьків лишатися було небезпечно – радянська влада на всю розгорнула масові репресії проти місцевого населення, яке підтримувало УПА. Взявши довідку про закінчення богословсько-пастирських курсів, Суничук вирушає до Луцька.

СВЯЩЕННИК-БАНДЕРІВЕЦЬ

Разом із товаришем-священником, Омелян, одягнутий в рясу послушника, 25 кілометрів цілу добу добирався в Луцьк. Пішки йшли ночами, вдень було небезпечно. Однак, єпископа не застали. Дали посвідку, з якою треба було звернутися у Богоявленський монастир у Кременці.

Сівши на попутну машину, Суничук добрався у обитель, що була в 1941-1943 рр. резиденцією глави Автономної Православної Церкви в Україні. Лишився при монастирі послушником, через два тижні став дияконом.

Черех два місяці Омеляна висвятили у священники. Таке поспішне посвячення було спрямоване на порятунок людей, наближених до церкви, від мобілізації в радянську армію. Так і Омелян, як служитель церкви, отримав у воєнкоматі відтермінування від військової служби.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Богоявленський монастир у Кременці (нині – жіночий). Сучасний вигляд

Деякий час Омелян із монастиря їздив у Луцьк: купляв парафін, а там давав виробляти свічки для потреб обителі. У Кременці він відновив зв’язки з націоналістичним підпіллям і отримав завдання легалізуватися для продовження боротьби.

У 1944 році Суничук оженився на лучанці Леоніді, молодшій за нього на два роки. Переїхав жити у Луцьк. У 1945 року в їх сім’ї народилася донька.

У Луцьку Омеляна Суничука викликали у СМЕРШ – відділ контррозвідки, що вів боротьбу з націоналістичним підпіллям. Запропонували співпрацювати, працюючи священником у волинських селах збирати інформацію, щоб виявляти бандерівців і тих, хто їм допомагає. Він пообіцяв дати відповідь за два тижні.

За цей час зустрівся з товаришами з ОУН і УПА та розповів їм про цю пропозицію. Друзі порадили погодитися на співпрацю і вести подвійну гру: здавати лише ту інформацію, яка вихідна націоналістам, і таким чином допомагати підпіллю. Суничук так і зробив.

Зустрічі в Луцьку зі СМЕРШ були рідко, а та інформація, яку їм подавав, не шкодила людям – вона стосувалася або загиблих повстанців, або тих, що вже відійшли за кордон.

Із жовтня 1946 року Омелян Суничук був священником у селах Затурці та Семереньки Локачинського району. Будучи священиком, підтримував зв'язки з членами ОУН, допомогав збором коштів і продуктів для УПА.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Церква Св. Параскеви у Затурцях, де служив Омелян Суничук

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Церква Св. Параскеви у Затурцях, де служив Омелян Суничук

У документах КГБ, зокрема, є довідка, що на території Затурцівського району в той час діяли члени ОУН «Сагайдачний» – Романюк Володимир Дем'янович, 1923 року народження, родом із села Затурці. Ліквідований у березні 1947 р. Затурцівським РО МГБ. А також діяв «Калина» – Лапушинський Михайло Васильович, 1913 року народження, родом із Галичини, мешканець села Семеренки. Ліквідований 12 березня 1949 року «самими бандитами за підозрою у зв'язках із МГБ».

Омелян Суничук, працюючи в Локачинському районі, проживав у Луцьку. У будинку № 13 на вулиці Коцюбинського жила його дружина Леоніда і донька Лариса, а також рідна сестра Омеляна – Ольга. Старший брат Володимир жив у Ковелі.

У 1949 році Суничука переводять на парафію у село Пірванче Горохівського району. Однак працювати довелося недовго. За кілька тижнів, під час його приїзду до сім’ї в Луцьк, 1 квітня 1949 року Омеляна арештовує УМГБ. Його батьків на Рівненщині також піддали репресіям. Батько помер, а мати лишилася одна. Після арешту Омеляна, до неї з Луцька переїхала донька Ольга.

ПОЛІТВ’ЯЗЕНЬ

У кримінальній справі № 8997, що зберігається сьогодні в архіві СБУ Волинської області, йдеться, що Суничук, будучи священником, мав виразну антирадянську позицію, яку не приховував від своїх прихожан у селах Затурці та Семереньки Локачинського району. Про це свідчать протоколи допитів багатьох селян, які розповідають, що він висловлювався проти колгоспів, любив співати українські патріотичні пісні, пропагував віру в Бога і Україну.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Свідчення голови сільради Затурців Адама Столярчука проти Суничука: уривок з документу

Радянська система вирішила знищити Омеляна Суничука за його політичну позицію. На слідстві в Луцьку його били й жорстоко катували. До звинувачення у справі дошивається все, що могло погіршити його становище. Попри лише двотижневе перебування Омеляна в допоміжній поліції у червні 1941 р., йому інкримінують участь в арештах нацистами «радянсько-колгоспного активу». Найголовнішим же звинуваченням є участь в Українській Повстанській Армії, вказується навіть яку зброю використовував у боях проти ворогів.

Окремою сторінкою звинувачення йде участь у нападі на поляків. Суничуку інкримінують на різних сторінках кримінальної справи убивство від 3 до 10 тисяч поляків села Панська Долина Острожецького району. Це при тому, що у селі налічувалося лише понад 50 хат і там фізично не змогло б проживати навіть пів тисячі поляків! (А згодом, у 1956 році Острожецька районна рада надасть довідку слідчому КГБ за підписом М.Чалого і печаткою, що «Села Панська долина в Острожецькому районі не було і немає»).

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Довідка зі справи в архіві СБУ про село Панська долина

Особливо уїдливим є ще одне звинувачення – про дворушництво. Чекістів обурювало, що Суничук не виконав обіцянку співпрацювати з органами радянських спецслужб, давав їм нецінні повідомлення, дезінформував на користь УПА, з якими продовжував спільну боротьбу проти радянської влади, проводив активну антирадянську агітацію, будучи священником у Локачинському районі.

Після оголошення обвинувального висновку, слідчий відділ Волинського МГБ 20 липня 1949 р. постановив засудити Омеляна Суничука на 10 років ув’язнення. Однак із КГБ Києва надійшла вказівка відправити справу Суничука на розгляд Особливої Наради МГБ СРСР з клопотанням про засудження на 25 років ув’язнення.

24 вересня 1949 року це клопотання підтримали. Омеляна Суничука відправили відбувати найвищий термін покарання, який називали «бандерівський стандарт» у табір особливого режиму утримання – «Степлаг» у Казахстані. Невідомою лишилася доля дружини Леоніди, у касаційній скарзі Омелян згадав лише, що донька лишилася сиротою. Подальша доля дитини – невідома.

БУНТАР ГУЛАГУ

У січні 1950 року Омеляна Суничука привезли відбувати ув’язнення в Степлаг. Цей табір – один із 4 у Казахстані (і 12-ти організованих в 1948 р. особливих місць позбавлення волі з наджорстким режимом утримання в системі ГУЛАГ СРСР) був одним із найбільших.

На початку свого існування табір мав 9 відділень, розкиданих на величезній території в Караганді, Джезказгані, Байконурі, Екібазтузі та Балхаші. Деякі відділення знаходились від управління табору на відстані 800 і 2400 км. Тут одночасно утримувалося до 25 тисяч ув’язнених, серед яких значну частину становили українці.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з ЛуцькаОмелян Суничук під час ув’язнення в ГУЛАГу

«Нас привезли у січні, коли було 45-50 градусів морозу. Наші намети були пусті. Матраци, набиті стружкою, повністю замерзлі. Думав, що кінець мені буде. Але тут підходять хлопці знайомитися. Розпитують: хто звідки прибув? І я зустрів Антонюка – бургомістра Холма. Я з ним познайомився в Луцьку. Він приніс миску рибного супу і хліба. Цим поділився зі своїми хлопцями-західняками. Хоч якось підкріпилися. Бо нам ще нічого не давали – не заробили», , – згадував Суничук.

Омеляна відправили працювати у кам’яний кар’єр. Коли він сидів у тюрмі під слідством, то політв’язні, які їхали з Воркути на переслідство навчали: «Не вздумай працювати! Якщо будеш працювати – загинеш. За ті 350-400 грам їжі не зможеш працювати. Але зможеш жити і більше нічого, зате не помреш».

У напарники Омелян взяв із собою теж волинянина, разом їздили 12 км на кам’яний кар’єр.

«Перший і другий день працювали. А потім склали куб із каменю – і все. Це було перше хрещення – відмова від роботи. Заставити політичних працювати не мав права і сам бригадир. А бригадирами стали ті, які всіх попередніх зарізали – за місяць 73 людини», – розповідав Суничук.

Політичні в’язні на початку 50-х років виграли жорстку війну з кримінальними злочинцями, яку називали «рубиловка». Закріпивши свої позиції, використовували методи «італійських страйків» – відповіддю на порушення й так поганих умов утримання в’язнів були сидячі протести, сповільнена й непродуктивна праця, невиконання плану при формальному виході на роботу.

Як одного з найнепокірніших, Омеляна з сотнями таких самих бунтарів перевели у 3-тю зону концтабору в Кенгірі. Табірна влада вважала, що ізоляція бунтарів, погасить їхній опір. Насправді непокора поширювалася в інших місцях ув’язнення.

Із 16 травня до 26 червня 1954 року тривало Кенгірське повстання. Тисячі беззбройних в’язнів повстали проти беззаконня і нелюдського існування. Вигнали табірну адміністрацію, об’єднали дві чоловічі й жіночу зону й висунули ряд вимог до влади, вимагали приїзду комісії з Москви.

Омелян користувався авторитетом у політв’язнів, не раз у колі земляків розповідав історію України. А під час повстання вони запросили його у комітет, щоб від імені повстанців вів переговори з московським начальством. Серед багатьох вимог про гідне ставлення і людські умови утримання, було й звільнення неповнолітніх та інвалідів, але найголовніше – перегляд справ засуджених і зменшення їм термінів ув’язнення.

Влада вела переговори, залякувала повсталих, навіть задовольнила деякі вимоги. А побачивши, що кенгірці налаштовані боротися за права людини до кінця, вирішила придушити повстання силою. Вночі 26 червня у зону ввели п’ять танків і озброєних солдатів із собаками. Проливши ріки крові від сотень невинних жертв, Кенгірське повстання зупинили.

Кенгірський бунтар: історія священника-бандерівця з Луцька

Пам’ятник загиблим українцям у Кенгірі

Омелян Суничук вижив. Сидів у тюрмі, проходив слідство. І як тисячі в’язнів того часу писав численні звернення з проханням переглянути його справу.

Хоч Кенгірське повстання придушили, бунти й надалі тривали у таборах, але вже менших масштабів. Зрештою, систему ГУЛАГу було реформовано. У 1955 році розпочалися перегляди справ засуджених. І в цьому перемога повстанців Кенгіру!

ВИГНАНЕЦЬ

У червні 1956 р. справу Омеляна Суничука переглянути і термін ув’язнення скоротили. Після 21 липня настало довгоочікуване звільнення. Відправили на поселення у Хабаровський край на острів Бандарина. Через два тижні Омелян довідався, що є дозвіл повернутися додому, але не було на це грошей. Земляки, які й там підтримували один одного, спільно зібрали Суничуку кошти на квиток до Луцька.

На Волині у 1956 році ще тривала боротьба НКВД проти ОУН і УПА. І повернення Суничука, колишнього повстанця, не сподобалося владі. Через два дні міліція дала йому 24 години, щоб покинути Луцьк.

Погрожували, що може загинути хтось із свідків у його справі, і тоді він сяде на новий термін за вбивство. Омелян зрозумів, що небезпека реальна, тож зголосився на роботу в Джезказган у Казахстані. І виїхав.

Працював на шахті. Одружився на місцевій дівчині Раїсі. У сім’ї виростили двоє синів. У 1958 році під час аварії на шахті Омелян Суничук отримав важку травму голови і став інвалідом ІІ групи.

У 80-х роках Омелян Суничук із дружиною переїхали у місто Комсомольськ (нині – Горішні Плавні) Полтавської області. Тут їм купили квартиру їхні сини.

У 1994 році у Москві відбулася конференція «Спротив у ГУЛАГу». За запрошенням у ній взяв участь Суничук. Побачився із багатьма друзями по неволі, згадав важке концтабірне минуле.

Після повернення додому звернувся у Волинську обласну прокуратуру за реабілітацією, але отримав відмову. Скрутні умови існування у 90-х, важкі хвороби змусили Суничука у 1997 році вдруге звернутися за реабілітацією на Волинь.

«Я жертва сталінсько-комуністичного режиму. Бувший священик, а нині інвалід, нікому не потрібний», – йшлося у листі-зверненні. Однак 12 лютого 1998 року знову отримав відмову.

Важко хворіючи, він дожив свій вік на Полтавщині. Не визнаний, невідомий. Але – нескорений. І лише сьогодні, за новим законом України про реабілітацію, Омелян Суничук має всі підстави бути реабілітованим. Повернути людині чесне ім’я ніколи не пізно.

Авторка - к.і.н., працівник Українського інституту національної пам’яті

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/76583/

Следующая новость
Предыдущая новость

Большой выбор наручных часов мировых брендов Подарунок на добру згадку з гравіруванням Сифоны для душевых Организация похорон в Киеве недорого Сайт о неопознанном и неизведанном

Публикации