Живі ікони

12.04.2019 16:08 3

Живі ікони

Дарія Денис

Проект "Локальна історія". 2019

Фото Володимира Бонішка

Львівський митець та іконописець Лев Скоп про те, як створити унікальні образи та чи можна із науковця зробити художника європейського рівня

Лев Скоп більше відомий як автор незвичайного арт-проекту – «Богородиця на кожен день» – це 365 ікон, намальованих на дерев’яних дощечках (ґонтах), які зняли під час заміни даху з церкви Святого Юра, що у Дрогобичі.

Понад чверть століття митець займається реставрацією. У вільний час малює ікони на підтримку українських вояків, захоплюється рок-музикою і видає збірки своєї лірики.

З юності мріяв, щоб мої ікони були в церквах”

Атмосфера вдома формує людину. Я зі сім’ї репресованих і з дитинства добре знав, що таке сталінські режими. Бабця і мама ходили зі мною до церкви, але в нашій родині була воля, — хочеш ходи, а хочеш не ходи. Нині, проходячи повз храм, можу просто собі зайти помолитися. Я належу до людей, яким байдуже чи римо-католицький костел, чи православна церква. Для мене головне — це очищення, а стояти дві чи три години на службі не люблю. Мені навіть в костелах більше подобається, там можна сісти, закритися руками, побути в якійсь прострації. В мене була ще така юнацька мрія, щоб мої ікони були в церквах. Це було б найбільшим щастям на світі, коли люди б молилися до моєї ікони.

“Вперше намалював ікону у 16 років, коли я грав у рок-групі”

Ми були мікрокосмосом України, колядували, грали Тараса Шевченка «Розриту могилу», на Знесінні нас ніхто не чіпав. Ми жили вільно, плювати хотіли на Радянський Союз. У кімнаті, де у нас були репетиції, висів великий образ Матері Божої Неустанної Помочі, а в мене був картон під руками і враз мені захотілося намалювати з Нею діалог, не скопіювати. Я мав дуже велику насолоду, коли Її малював. Наш бас-гітарист побачив мій образ і каже: «Я їду в Білорусь до бабці, треба їй щось привезти, може, твою ікону». Я віддав її і вже й забув про цей випадок. Через місяць він приїхав і розповів, як бабця зраділа моїй іконі, почала цілувати й не знала, де її поставити.

Я не маю ніяких ритуалів перед малюванням образу, бо так роблять канонічні ікони. Якщо ангели не прилетіли, то образу не буде. Для мене ікона — це молитва. Малювати —дуже просто і легко, як помолитися. Мені байдуже — в електричці, у трамваї, — де хочу, там собі малюю. Коли ти молишся, ти відключаєшся і не важливо, де ти. В мене навіть моя лірика — це моя сповідь. Мені інколи кажуть, що в мене дурні вірші, можливо, але це я. Творчість має бути в кайф. Люди часто йдуть тим шляхом, яким вже хтось проходив: акорди, фрази, іконопис. Приходиш на базар чи в академію — десять пейзажів однаковісіньких. Як дві людини можуть намалювати однаковий пейзаж!? Аж страшно робиться.

“Спочатку з мене насміхалися, що малюю на смітті”

Я все життя малюю на ґонтах, старих дошках, на глині. Усі матеріали, які я використовую, натуральні та безкоштовні.

“Коли людина не думає, то вона набагатовсе краще робить. Не люблю слова “робота”, бо роботу треба робити.

Чому в мене так багато ворогів, бо я нічого не роблю. Мені часто кажуть: “Ти живеш у суспільстві, мусиш робити так”, – А я так не хочу робити, хочу бути вільним…”

Мені художники часто бідкаються, що витратили чимало грошей на фарбу, бо один тюбик коштує близько двохсот гривень. А я кажу, що вони дурні й раджу їм, як можна матеріали зробити самому, витративши всього кілька гривень: купити в будівельному магазині глину, додати клею чи олії або ж акрилу, — і маєш тюбик ідеальної фарби. Я використовую лише натуральний пігмент, а що в тюбику — я не знаю. Беру лопату і йду на Кайзервальд, накопаю жовтої, теракотової глини… Ви собі навіть не уявляєте, яке різноманіття глини, тисячі відтінків!

У мене мінімальна палітра, але якщо побавитися відтінками, їх можна зробити безліч. Всі шедеври світового рівня намальовані кількома кольорами. Окрім глини, можна також спалити виноградну гілку на багатті, і ця зола буде шикарним чорним кольором. Був цікавий випадок, коли малювали на пленері у Ґданську. Я привіз свої порошки, бавлюся, а поруч художник купив цілу коробку фарб з крутими етикетками. В той день була страшна спека, але моїм картинам нічого, а картини мого колеги згоріли, ніби бездара малював. Я навіть коли малюю для церков, то використовую старі дощечки.

“Для мене ікона – це молитва. Малювати дуже просто і легко, як помолитися. Мені байдуже – в електричці, утрамваї,- де хочу, там собі малюю…”

Живі ікони

З мене всі спочатку насміхалися, що малюю на смітті.

Та потім поляки усікли, що це давнє. Кілька в Америку подарував і після цього всі телефонують, щоб на ґонті намалював. Я знімаю з дощечок цвяхи, витираю від пороху і малюю на них ікони. Це ідеальний матеріал, його не потрібно обробляти, його не їстимуть комахи, а на дошки, замовлені у столярних майстернях, не дають гарантії, що з ними буде, коли принесеш їх в церкву, де підвищена вологість.

“Ненавиджу слів “патріот”, “волонтер” і “самопожертва”

Живі ікони

Я багато від кого чув, що мої ікони ставали чудотворними. Не те що я хвалюся, це факт. Багато своїх ґонтів я передаю на фронт і мені розповідали, що коли в бліндажі тримають мою ікону, то під час бою міни минають це укриття. Був такий випадок, що хлопці молилися в капличці, і один з них відчув, що потрібно втікати. Ніби Богородиця йому підказала. Вони швидко забралися, а через годину туди залетіла міна. Ікона, звісно, згоріла, але вони вважають, що це вона їм допомогла.

Одного разу снайпер мені замовив ікону святої Анни, бо його жінка не могла завагітніти.

Через деякий час він мені телефонує і повідомляє про хрестини. Можливо, і випадково завагітніла, але та ікона для них тепер найкращий оберіг, який вони будуть передавати з покоління в покоління.

“Ненавиджу слів “патріот”, “волонтер” і “самопожертва”. Якщо хата горить, ти береш відра і гасиш, це не самопожертва. Це мій будинок, моя земля. Мені навіть дали медаль за оборону Авдіївки…”

Живі ікони

Я багато разів бував там під час боїв і малював розписи на будинках. Зазвичай сепаратисти по них не стріляють, хоч бери і малюй на всіх будинках. Я думаю, що, може, москаль побожний попався, бо у Станиці Луганській розстріляли. Уявіть: вісім метрів розпис, величезний фасад будинку, малюємо Богородицю, а сепаратисти спостерігають за нами з відстані чотирьохсот метрів. Страшно було, але куди подітися.

Живі ікони

Потім ми поїхали і ту Богородицю розстріляли. Місцеві просили відреставрувати, бо вони там концерти проводять, молодята фотографуються. Там війна кожного дня, не те що в нас. На фронті багато проблем. Якщо ми можемо чимось допомогти, то чому я маю казати: нехай хтось інший це зробить, якщо є можливість намалювати, продати та купити необхідні речі. Не тільки я, а й мої колишні студенти також постійно малюють.

“Після моїх лекцій ніхто не хотів йти додому”

Для мене студенти — це святе, як рідні діти. Мені важливо, щоб нація була сильною і мудрою, це теж залежить від мене. Я викладав п’ятнадцять років, після моїх лекцій ніхто не хотів йти додому, і всі стали достойними художниками. Студентам завжди казав: я не вмію малювати, ви геніальні, робіть — що хочете, а не хочете — нічого не робіть. Я забороняв думати, бо думання — це вже формула, стандарт. Коли людина не думає, то вона набагато все краще робить. Не люблю слова «робота», бо роботу треба робити. Чому в мене так багато ворогів, бо я нічого не роблю. Мені часто кажуть: «Ти живеш у суспільстві, мусиш робити так», — а я так не хочу робити, хочу бути вільним. Це біда, коли студенти потрап-ляють під вплив вчителя. Я дуже з цим боровся, коли викладав. Спочатку не показував своїх робіт, а лише згодом, коли вони вже сформувалися як художники. Бо потім важко перевчити. Перевчити — це означає повернути до дитинства, до себе, до наївності, незахищеності.

У моїй практиці був тільки один випадок, коли студентка, яка малювала у візантійському і грецькому стилях, а це те, що я терпіти не можу, розкрилася і почала малювати такі роботи, що в мене щелепа відвисла.

“Ніколи в житті не буду робити як треба”

Я малюю на замовлення лише на своїх умовах, коли мені тільки кажуть сюжет. Коли ж мені починають диктувати умови, то відразу відмовляю. І не важливо, маю гроші, чи не маю, але ніколи в житті не буду робити як треба.

Іконописцем може стати кожен. Для цього насамперед треба бути українцем і віруючим. Я можу з науковця зробити художника європейського рівня, який буде відомим. Єдина умова — виконувати мої умови. Я не буду бігати, не буду просити.

Якщо хочеш писати — просто пиши, не радься ні з ким, насамперед — літай. З іконою — те саме, в неї є серце. Прилетіли ангели — малюєш. Не мають значення ні дощ, ні атмосфера, ні танки… ти собі ловиш кайф.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/75409/

Следующая новость
Предыдущая новость

Реєстраційні документи створеного на материку Духовного управління мусульман Криму відправлені на доопрацювання Вас ждут онлайн игральные слот-автоматы на сайте онлайн казино Faraonkasino Как выбрать долговечную и прочную ванну? Развлечения, которые приносят реальную прибыль Актуальный прайс-лист: где и как искать свежие цены на радиодетали

Публикации