Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

18.03.2019 0:50 0

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

Ніна Поліщук

о. Михайло Паляк

Вступна стаття

Цим текстом ми розпочинаємо цикл статей, які будуть присвячені добовому колу богослужінь або молитві Часослова. У проекті «Добове коло богослужінь» спробуємо поступово розкрити всю палітру краси та багатства молитви Церкви, якою християнин покликаний щоденно освячувати своє життя.

Ми звикли до власних молитовних практик чи правил, до набожеств чи просто до коротких «Отче наш…» та «Богородиця Діво…», але що нам пропонує Церква? Як ми можемо молитися, щоб єднатися з молитвою церковної спільноти? Чому Христос так часто усамітнювався? Що таке Часослов і чи можуть миряни молитися без священика? Отримати відповіді допоможе пізнання, а особливо – практика богослужінь добового кола.

Для початку важливо розглянути дві категорії: молитва та час. Молитва завжди є особливим видом відносин людини з Богом. Ми зупинемося на розумінні та значенні молитви в Новому Завіті, де її протагоністом був сам Ісус Христос. З Євангелія відомо, що Христос часто усамітнювався для молитви вночі після служінням іншим, після зцілень та проповідей. Через молитву Ісус підтримував постійний зв'язок з Богом-Отцем. Після вознесіння Христа, Його молитву, як і служіння, продовжили апостоли. Вони молилися згідно з тими нормами, які вже існували, мовиться про синагогальні богослужіння. Тобто апостоли молилися в синагогах, де проповідували, про що читаємо в Діяннях. Можна сказати, що синагоги у певній мірі стали майданчиками для розвитку новозавітніх богослужінь. Християнство використало ґрунт синагогальної традиції молитви для формування своїх богослужінь, в основу яких лягла псалмодія (читання псалмів). Добове коло богослужінь, яке ми маємо сьогодні, побудоване саме довкола псалмів.

Друга категорія, про яку варто згадати, – це час. За допомогою молитви, яка є спілкуванням з Богом, людина намагається освятити свій час, наповнивши його присутністю Бога. Дуже гарно про цей зв'язок говорив св. Августин, вказуючи, що у Бозі увесь наш час – минуле, теперішнє та майбутнє – зливаються в один божественний синтез.

У людини є внутрішнє прагнення спілкування з Богом, її Творцем. Неважко зауважити, як у всіх релігіях, молитві в її різних формах, намагалися присвятити якомога більше часу. Молячись, ми входимо у кайрос – божественний час, який не має ні початку, ні кінця, тобто є вічністю. Під час молитви людина з хроносу (часу, який ми проживаємо на землі) духовно входить у вічність-кайрос, переживаючи особисту інтимну зустріч з Богом.

У 118 псалмі Давид каже: Сім раз на день я тебе хвалю за твої присуди справедливі (Пс.118, 164). Звідси походить старозавітня, а відтак і християнська, традиція молитися Богові декілька разів на день. Ця практика була достатньо розвинена в синагогальних богослужіннях, в яких, як ми вже згадували, брав участь Христос та його учні. Важливими для синагоги були молитви у ІІІ і ІХ час (часова система поділу в юдеїв), а також вечірня молитва. Схожий порядок увійшов і в християнську традицію, де він трансформувався у добове коло богослужінь.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

Добове коло богослужінь

Добове коло богослужінь – це молитва Церкви, яка пройшла дуже довгий історичний розвиток. Важливо знати, що ці богослужіння постали на базі старозавітніх псалмів і водночас просякнуті християнськими молитовними гімнами, багато з яких натхненні Святим Духом. Сьогодні ці молитви, які увібрали в себе досвід богопізнання та богоспілкування багатьох святих людей, зібрані в Часослові.

Християнство переосмислило зміст псалмів як слова самого Ісуса Христа. У багатьох богослужіннях ми неодноразово можемо почути частини псалмів, які репрезентують певне християнське свято чи пам’ять якогось святого. Зрештою, слова Христа на хресті – це теж була молитва псалмів.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

Довкола псалмів утворюються інші християнські молитви, які є плодом співдії людини та Божої благодаті, плодом богопізнавальної «діяльності» людини. Інколи молитви святих є їхніми словами перед смертю чи великими випробовуваннями, часом ці молитви збиралися буквально по частинках з уривків проповідей чи послань. Ось чому Церква так трепетно зберігає ці тексти. Наше завдання під час добових богослужінь, як і під час особистої молитви, «вмолюватися», тобто входити у молитовний настрій чи стан святих, які залишили для нас ці тексти. Ми молимося, як молилися святі, щоб знайти себе справжнього і свій справжній, Богом приготований, шлях до святості.

Особисті спонтанні молитви теж важливі, бо вони відображають наш досвід спілкування з Богом на конкретному етапі життя. Але краса молитви Церкви в тому, що за допомогою вже вкладених текстів, за використанням, умовно кажучи, одного Часослова люди можуть єднатися в тій самій молитві в різних частинах світу. Таким чином твориться Церква як спільнота, яка спільно служить Богові.

Сенс добового кола богослужінь – це постійна присутність Бога, який освячує наш час і життя. Спасіння нам дане раз і назавжди, але наше завдання – постійно його віднаходити, відкривати. Не зовсім правильно ділити літочислення до Христа чи після Христа, а отже до Пасхи та від Пасхи. Ми постійно ідемо до Пасхи, до Воскресіння, до життя вічного, до Христа. Господь нас постійно переносить у пасхальний час через молитву Церкви. Ми вже є у Царстві Небесному, коли молимося тут, на землі.

Особливості поділу добового кола богослужінь

Семітській старозавітній час поділений на 4 сторожі ночі і на 4 часи дня. Християнство теж побудувало свої молитви на основі цієї часової структури. Вже у ІІІ столітті богослужіння добового кола набувають певної форми. У ІV столітті цей процес ще більше активується та розвивається, рушієм чого стає Медіоланський едикт 313 року, яким була проголошена релігійна терпимість на території Римської імперії. Цей час стає викликом для християнства, яке народилося у юдейському середовищі, на семітському ґрунті, а тепер мусило звершити свій вхід у грецький світогляд. Для поганської культури було важливо збагнути, що християнство – це не чергова релігія, а живий Христос, проповідь живого Бога, який помер, воскрес та невидимо присутній у своїй Церкві. Релігія – це набір певних правил «як мені з’єднатися з Богом», натомість у християнстві людина вже з’єднана з Господом, адже Христос, воплотившись, усуває прірву, дуалізм між божественним і профанним, духом і матерією.

У ІХ столітті завершується формування Часослова – книги, в якій містяться вечірні, нічні, ранкові та денні молитви Церкви. Саме від цього часу ми можемо говорити про усталення молитви Часослова, де знаходимо тексти богослужінь: Вечірні, Повечір’я, Північної, Утрені, Часу І, Часу ІІІ, Часу VІ та Часу ІХ.

Цікаво, що до цього переліку не входить Божественна Літургія, адже вона перевершує всі богослужіння Часослова, які готують християнина до найвищого таїнства – участі в Євхаристії, яка можлива тільки під час Божественної Літургії. Натомість слово «літургія», тобто «спільна справа», можемо вживати на позначення кожного богослужіння добового кола, в якому бере участь спільнота Церкви.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

Молитва Часослова — не тільки для монахів

Монашество мало великий вплив на формування та усталення молитовного правила та добового кола богослужінь. Від ІV століття анахорети стають визначальною силою, своєрідним рушієм духовного та інтелектуального розвитку християнства. Згодом візантійський обряд проходить свою трансформацію на базі 4 визначних місць: Єрусалим та Константинополь і лавра св. Сави та монастир св. Теодора Студита у цих містах відповідно. В Єрусалимі відбувся процес історизації більшості християнських обрядів, виникають великі празники, паломництва до святих місць. Велику роль в цьому відіграв храм Воскресіння Господнього у Єрусалимі. У Константинополі такими центрами були храм св. Софії Премудрості Божої та монастир св. Теодора Студита («Студіон»). А пізніше на горі Афон був зроблений синтез єрусалимської та константинопольської традицій. Саме це поєднання лягло в основу сучасного візантійського обряду.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

Тому той Часослов, за яким ми молимося сьогодні, – це наслідок багатолітньої трансформації візантійського обряду. Початково Часослов був молитвою Церкви, тобто молитвою кожного християнина. Христос закликав до постійної молитви всіх – «чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Бо дух бадьорий, але тіло кволе (Мк 14, 38). Пізніше апостол Павло скаже: «…Моліться безперестанку» (1 Сол. 5, 17). Рання Церква не мала поділу між священиками та мирянами, який би їх протиставляв, це починає бути помітним тільки після ІV століття.

Розвиток молитовного правила Церкви відбувався двома шляхами. Катедральний шлях або обряд був характерний для людей, які мали сім’ї та щоденну працю, а отже не могли молитися так, як це робили пустельники та інші монахи. Натомість, монаший обряд – це другий шлях, який характеризувався дуже довгими моліннями, у тому числі і нічними чуваннями. Кафедральному обряду були більше притаманні спів та процесії. До речі, стихири, кондаки, тропарі та гімни здебільшого виникають саме в кафедральному обряді, хоч згодом були акцептовані монашеством.

Монаший обряд між собою теж різнився. Наприклад, монахи зі Саваїтської лаври або лаври св. Сави більше могли присвячувати часу нічним молитвам, всеношним. Натомість монахи монастиря св. Теодора Студита жили в Константинополі, викладаючи в школі, опікуючись бідними, сиротами. Тому студити не могли молитися всю ніч, бо вдень їхнє служіння полягало в суспільній роботі. Відтак правило Теодора Студита не знало цілонічних молінь, на відміну від правила св. Сави. Пізніше ці два обряди злилися в одну молитовну традицію на горі Афон. Можна сказати, що устав св. Сави взяв гору. Відтепер він почав існувати як Єрусалимський устав. Саме цей устав у ХІІІ столітті увійшов до Київської Русі.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з Богом

У ранній Церкві монашество молилося у свій спосіб, а віряни — у свій. На жаль, з плином століть богослужбове молитовне коло почали ототожнювати тільки зі справою монахів, життя яких розглядали як ідеал правдивого християнства. Проте кожен християнин покликаний до молитви, до постійного перебування у Божій присутності, до богопізнання та особистого спілкування з Богом, а Церква як спільнота вірних навколо Христа допомагає бути постійним та витривалим в молитві.

Чи можна молитися Часослов без священика?

Бути спасенною, єднатися з Богом, освячувати свій час – це природне бажання людини. Але оскільки здебільшого ніхто не вчить людей молитися Часослов, вони інколи не підозрюють, що Церква має таке багатство, яким вона живе і дихає кожного дня. Відповідаючи на запитання, чи можна молитися Часослов без священика, скажемо «так». Звісно було б добре, щоб священик чи інша богопосвячена особа навчили вас молитися за допомогою Часослова.

У старообрядців Росії навіть є таке відгалуження «безпопівці», тобто ті, які залишилися без священиків і моляться богослужіння добового кола самі. Вони розвинули мирянський спосіб молитви Часослова, і в цьому немає нічого єретичного.

До молитви Часослова Церква заохочує усіх особливо в неділю та святкові дні. Канонічне правило зобов’язує єпископа очолювати ці богослужіння в катедральному соборі. Така практика була би більш відповідною Церкві об'єднаній навколо Христа, якого у цій спільноті уприсутнює єпископ.

Як молитися Часословом?

Для кожної людини доступно придбати Часослов українською. Коли ми відкриємо цю книжку, то побачимо там виділені священичі молитви (виголоси), ті частини, які читає сам священик. Віряни ж кожне богослужіння починають та завершують словами «Молитвами святих отців наших Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас…». «Святі отці» — це не тільки Отці Церкви та святі, але й наші священики, духівники, які нас провадять сьогодні та моляться за нас. Іншими словами, промовляючи ці слова, ми приєднуємося не просто до якоїсь абстрактної молитви, а до молитви, яка зараз звершується у цілому світі різними священиками та чернечими спільнотами. Тобто ми приєднуємося до молитви Церкви.

Коли у Часослові доходимо до єктеній, де є виголоси священика, то зазвичай ми не відмовляємо їх. Наприклад, замість мирної єктенії 12 раз кажемо «Господи помилуй». Якщо молимося Вечірню, то теж дивимося на текст, який виділений як слова священика, але «Світло тихе…» промовляємо. Складніше вже молитися ті частини, в яких потрібно поєднувати псалми зі стихирами, догматами, кондаками, тобто незмінні частини зі змінними. Для цього потрібно знати устав. Але про це ми зможемо поговорити в наступних статтях.

Добове коло богослужінь: постійне спілкування з БогомВидання та онлайн-ресурси актуальні сьогодні

В УГКЦ найновішими є переклади о. Василя Рудейка:

  • Часослов за каноном лаври святого Сави. Впровадження. Переклад. Коментарі. Львів 2016
  • Часослов двадцятичотирьох годин. Впровадження. Переклад. Львів 2017.

У ПЦУ — «Молитовник православних вірян». У цьому виданні, над яким працював о. Андрій Дудченко, була здійснена спроба адаптувати основні богослужіння добового кола для молитви вірян.

Також зручний у використанні є мобільний додаток ДивенСвіт, який вміщує у собі кожноденні богослужіння уставно вкомплектовані.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/spiritual_culture/lithurgy/liturgical_day/day_pray/75098/

Следующая новость
Предыдущая новость

Эффективная реклама на улицах Если хотите увидеть рай на земле – поезжайте на остров Бали Удобная и надежная тепловая пушка Невероятный гемблинг на суперустройствах Модные часы на каждый день

Публикации