Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

27.11.2019 21:19 0

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Олексій Мустафін

"Історична правда", 27 листопада 2019

Дивакуватий халіф, який з роками все більше нагадував джокера, почав відверто набридати підданим. І в лютому 1021 року він раптово зник. Придворні кинулися на пошуки, але знайшли лише халіфового віслюка і закривавлений одяг. Тіло володаря відшукати не вдалося.

Халіф Хакім. Фрагмент зображення, знайденого у Фустаті. Музей ісламського мистецтва в Каїрі.

"Сходь на землю, мій хлопчику, хай Бог захистить тебе і всіх нас" - з цих слів почалося одне з найдивніших правлінь в світовій історії, про яке і досі розповідають анекдоти і бувальщини.

Хлопчика, якого гукав наставник, звали Аль Мансур Аль Хакім Бі Амрілла, що можна перекласти як "переможець, що здійснює боже веління".

В історію він увійшов як халіф Хакім. Іноді додають ще й прізвисько Божевільний. Проте зовсім не за співзвучність з іменем.

Хакім був третім каїрським володарем з шиїтської династії Фатимідів – влада якої на той час поширювалися не лише на Єгипет, а й на більшу частину Північної Африки, Палестину, Південну Сирію, а головне – священні для всіх мусульман міста Мекку та Медіну.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Халіфат Фатімідів у часи найбільшого піднесення, початок ХІ ст. commons.wikimedia.org

Ставши халіфом, одинадцятирічний Хакім одразу потрапив у вир політичних інтриг.

Слабкістю і недосвідченістю молодого монарха намагалися скористатися суперники у жорсткій боротьбі за владу.

Ця боротьба точилася між "старою гвардією" з кочових берберів, за допомогою яких Фатиміди свого часу й оволоділи Єгиптом, та очільниками тюркських найманців, залучених на службу батьком Хакіма Аль-Азізом.

Не менше роздратування у вчорашніх кочовиків викликало й зростання впливу місцевого чиновництва, більшість якого складали навіть не мусульмани, а християни та євреї.

Але й серед звичайних мешканців Єгипту в ті часи іслам сповідувала хіба що половина. А без підтримки досвідчених бюрократів із тубільців володарі-прибульці просто не могли б утримати владу над своєю величезною державою.

Навіть візирем покійного Аль-Азіза був християнин Ібн Настуріс.

Проте, не маючи підтримки серед військових, чиновництво не могло конкурувати з іншими претендентами на владу на рівних. Тому берберам не важко було переконати Хакіма звільнити і стратити Ібн Настуріса.

Керівником уряду став ватажок берберів Ібн Аммар.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Бербери, гравюра XVII ст.

Проте молодий халіф – несподівано навіть для радників – виявив характер і відмовився робити його візирем, і той змушений був вдовольнитися посадою васіти (цей титул можна перекласти як "уповноважений" або "посередник").

Це, щоправда, не завадило Ібн Аммару мало не ліктями розштовхувати конкурентів, призначати на посади лише своїх одноплемінників і запустити руку до державної скарбниці.

Тюркські найманці натомість знайшли спільну мову з наставником халіфа Барджаваном (тим самим, який першим повідомив Хакіму про те, що він став халіфом).

Після кількох невдалих спроб усунути берберів від влади, союзники змусили Ібн Аммара тікати з Каїра. Новим васітою став Барджаван.

Новий керівник уряду намагався бути рівновіддаленим від угруповань суперників. За його розпорядженням "попереднику" Ібн Аммару навіть виплачували "пенсію" за державний кошт.

І так тривало доти, доки Хакім несподівано не наказав своєму рабу… вбити Барджавана.

Це сталося у 1000 році. З того часу халіф вирішив правити сам, без посередників, що "перестали бути потрібними".

Керівників уряду Хакім надалі призначав і змінював з калейдоскопічною швидкістю, щоб вони не встигли оговатися й "вкорінитися" на посаді та виконували усі забаганки монарха з усією можливою старанністю.

Частину з них просто вбили за розпорядженням халіфа.

Страчений був і Ібн Аммар, і навіть вбивця Барджавана – уся вина якого полягала в тому, що він сумлінно виконав наказ господаря.

Досвід перших років правління виплекав в Хакіма не просто зневагу, а справжню ненависть до державних еліт – і військових, що сповідували іслам, і цивільних, переважно християнських.

Саме на них халіф покладав провину за вкрадене в нього дитинство та біди ввіреної йому держави. Тож все наступне життя мстився їм, як лише міг.

За свідченням істориків, в той самий час, коли сановники билися за владу просто в палаці халіфа, молодий володар замикався в бібліотеці і штудіював книжки.

Така поведінка була незвичною для сучасників, і багатьом здавалося, що Хакім божеволіє.

З обличчя володаря і справді майже не сходила блукаюча посмішка. З нею він спілкувався з підданими, командував військом, ухвалював державні рішення і віддавав накази про страти.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Воїни Фатімідського халіфату

histoireislamique.wordpress.com

Казали, що халіф цурався жінок. Але схоже, Хакім не звертав уваги на людей взагалі.

Він весь час думав про те, як змінити недосконалий світ.

І коли халіфу здалося, що він осягнув істину, він взявся за державне кермо з рішучістю фанатичного революціонера.

Про заходи, вжиті Хакімом з того часу, як він почав керувати державою самостійно, ми маємо чимало повідомлень.

Проте здебільшого це уривчасті свідчення, що більше нагадують анекдоти. Саме ця обставина змушує деяких дослідників вважати, що діяв халіф хаотично, як справжній божевільний.

До того ж наказів було надзвичайно багато, стосувалися вони зовсім різних сторін життя і вигадував та видавав їх володар із справді шаленою для середньовіччя швидкістю.

Калейдоскопічність переказів не означає, що такою само несистемною була й політика Хакіма.

Наполегливість володаря в проведенні заходів, часто незрозумілих для підданих, свідчить, що в халіфа насправді був план, принаймні у власній голові.

Йому здавалося, що він будує "ідеальну державу" – так, як він це "царство справедливості" уявляв. Досконалу як в загальному задумі, так і в кожній деталі.

І ця мета була за його переконанням настільки високою, що думкою підданих було можна (а може й потрібно) знехтувати.

Деякі з реформ Хакіма були й справді революційними для того часу.

Він, скажімо, заборонив рабовласництво. Звісно, і до Хакіма вважалося, що утримання в неволі мусульман суперечить вимогам ісламу. Але практика відрізнялася від теорії, до того ж рабами цілком законно могли бути іновірці (а в Єгипті вони складали половину населення, якщо не більшість).

Халіф заборонив мати рабів взагалі. Всім.

Ще одним заходом Хакіма була заборона лихварства – знову ж таки у цілковитій відповідності до настанов Корану.

А ще халіф будував дороги і канали, виплачував допомогу жертвам повеней, намагався регулювати ціни на продовольство і взагалі навести лад у торгівлі – іноді, щоправда, доволі варварськими методами.

Розповідали, наприклад, що одного з м'ясників, який ошукував покупців, халіф зарізав його власним тесаком. Нечесних торгівіців за наказом Хакіма ґвалтував темношкірий слуга володаря Масуд.

Карав халіф взагалі із моторошною холоднокровністю.

Недоброзичливці підрахували, що за його правління була страчено щонайменше 18 тисяч людей. І дуже часто Хакім наполягав на своїй присутності під час страт. Втім, дослідники не схильні бачити в цьому лише садистичну примху деспота.

За часів хакімового малолітства Єгипет накрила справжня хвиля вуличної злочинності. Озброєні люди, серед яких було й чимало справжніх солдат, грабували перехожих навіть удень.

За легендою, ватага таких "шукачів легкої здобичі" якось зупинила і самого халіфа. Але той нібито не розгубився і пообіцяв, що гроші отримає той з нападників, які переможе усіх інших.

Коли ж найспритніший розбійник вбив усіх інших, володар кинув йому жменю золотих монет, дочекався, коли той нахилиться за ними, і охоронець халіфа одним ударом меча відрубав йому голову.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Золота монета халіфа Хакіма

Звісно, розповідь ця більше нагадує притчу, проте очевидно, що в ній Хакім мало нагадує шаленого істерика.

Халіф наводив лад в країні тими методами, які вважав найефективнішими.

І навіть його наказ вбити в країні усіх собак видається божевільним лише на перший погляд. Адже, з одного боку, халіфа просто дратувало собаче гавкання, проте з іншого - приблудні тварини і справді були для єгипетських міст лихом не меншим, аніж розбійники.

Деякі з наказів халіфа можна пояснити як релігійними, так і суто гігієнічними міркуваннями.

Так, він заборонив продаж риби без луски, страв із суміші риби та меленого гороху і взагалі продуктів, що швидко псувалися у спеку. А потім – торгівлю вдень під час Рамадану, який тоді припадав на спекотні місяці року.

Водночас взимку він, навпаки, наполягав на тому, щоб торговища були відкриті вдень.

Підданих це, щоправда, лише збивало з пантелику, бо вони просто не розуміли, навіщо володар віддає протилежні за змістом розпорядження. Ще й суворо карав за порушення.

Оскільки мусульманам було заборонено вживати алкогольні напої, Хакім заборонив їх виробництво і продаж, але при цьому поширив заборону на всіх підданих, включно з євреями і християнами, по суті оголосивши поза законом християнське причастя.

До того ж нещадно вирубували виноградники, якими Єгипет до цього славився на все Середземномор'я, а також фруктові сади, бо з інших плодів також можна було робити п'янкі трунки.

Зерно, з якого могли виготовляти пиво, звісно, під заборону не потрапило – халіф не міг позбавити підданих хліба.

Натомість були знищені усі запаси меда – в одному Фустаті, найбільшому єгипетському місті, вміст 5 тисяч посудин вилили просто до Нилу.

Турбуючись про цнотливість єгиптян, Хакім закрив усі розважальні заклади та боровся з проституцією.

Водночас він заборонив багатоженство – мати кілька дружин дозволялося, але лише як виняток і в особливих випадках.

При цьому, на переконання халіфа, порядні жінки взагалі не мали залишати своїх домівок, навіть для відвідування лазень.

За переказами, він наказав зняти з купальних закладів усі написи, які б дозволяли відвідувати їх представницям жіночої статі, а одну лазню, яка наважилася порушити заборону, спалив разом з жінками, які насмілилися до неї прийти.

Розповідали, що Хакім забороняв не лише з'являтися на вулиці жінкам з відкритим обличчям, а й виготовляти для них взуття - щоб просто не було можливості виходити з дому.

Проте інші джерела кажуть, що володар, навпаки, вимагав від немусульманок взуватися одночасно в червоні та чорні черевики. Тож цілком можливо, що ми маємо справою з черговою легендою.

Деякі дослідники впевнені, що наказ шевцям виготовляти лише чоловіче взуття і справді існував, але як тимчасовий захід, спрямований на те, щоб забезпечити ним військо, що саме збиралося в далекий похід.

Хоч якими б були раціональні пояснення численних розпоряджень Хакіма, зрозуміло одне: чим більше їх ставало, чим шаленішими темпами він їх оприлюднював – тим більше роздратування вони викликали серед пересічних єгиптян.

Вони звикли до того, що влада не втручається в їхнє життя, хай навіть і не надто "праведне" з точки зору "чистого" релігійного вчення.

А разом із роздратуванням і невдоволенням ширилися чутки і домисли.

Цьому сприяло й те, що Хакім, як і інші Фатиміди, був ісмаїлітом, прихильником радикальної течії шиїтського ісламу, яку навіть чимало шиїтів вважали таємничою і небезпечною єрессю.

Із ще більшою підозрою до ісмаїлітів ставилися сунніти, які складали більшість серед єгипетських мусульман.

До того ж фатимідські халіфи не просто відгороджувалися від підданих високими мурами палаців – це робили й інші тогочасні володарі.

Їх столиця, Каїр, взагалі була окремим, "замкненим" містом, збудованим на відстані від багатолюдного Фустата, і потрапити до нього сторонні не мали жодної можливості.

Що відбувається в Каїрі, пересічні піддані могли лише здогадуватися.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Старий Каїр, гравюра ХІХ ст.

І здогадки були не на користь Хакіма. Розповідали, скажімо, що він таємно молиться сатані і виконує його настанови.

До халіфа, звісно, ці чутки також доходили.

Але він пояснював їх забобонністю неосвіченого народу. І підступами ворогів. Насамперед відсторонених від влади чиновників – християн та євреїв.

До певного часу Хакім ставився до представників немусульманських віросповідань з певною поблажливістю - зрештою, відомо, що мати халіфа була християнкою, а два його дядьки навіть служили єпископами.

Від них вимагали лише сплачували встановлені податки і дотримувалися законів. Проте з кінця 1004 року проти "невірних" почали запроваджувати обмеження, і щоразу суворіші.

Спочатку заборонили відкрито святкувати Богоявлення та Великдень.

Усіх немусульман зобов'язали носити пояси і тюрбани чорного кольору.

А під час відвідування лазні християни мали надягати на шиї хрести (дехто вважає, що саме тоді й з'явилася традиція натільних хрестів), в юдеї – дзвіночки.

Потім немусульманам взагалі заборонили з'являтися на публіці без символів свого віросповідання .

А щоб вони були помітні – вимагали робити їх великими і важкими, тож, за переказами, іноді вони більше нагадували ярма.

Жінки-немусульманки, як вже говорилося, мали ходити в непарному взутті.

Окремі приписи щодо одягу "невірних" не були, звісно, винаходом Хакіма.

Вперше вони були були запроваджені ще "праведним" халіфом Омаром у VII сторіччі. А Аббасид Мутаваккіль у IX сторіччі зробив їх суттєво жорсткішими (і навряд чи це можна пояснити релігійним завзяттям володаря – він мав пристрасть швидше до жінок та вина).

Проте Хакім, як і в багатьох інших своїх діях, довів ці вимоги до абсурду.

Щоправда, і до мусульман-суннітів ставлення халіфа важко було назвати приязним. Зрештою, він вважав ї єретиками.

У 1005 році Хакім наказав виставити на загальний огляд написи з прокляттями на адресу давніх халіфів з родини Омейядів, а також дружини Мухаммеда Айші та інших його родичів – за те, що вони відмовилися зробити халіфом Алі, який згідно з віруваннями шиїтів, був єдиним справедливим наступником пророка.

Кожного року дошки з прокляттями мали оновлюватися. І у такий спосіб нагадувати суннітам, що вшановували "проклятих", їхнє "справжнє місце". Нагадаємо, що сунніти складали більшість серед місцевих мусульман.

Втім, у написи насправді мало хто вчитувався, тож єгиптяни вважали, що Хакім прокляв усіх халіфів, включно з "праведними", окрім Алі.

При цьому володар вважав себе неабияким просвітителем. І справді дбав про освіту.

У тому ж 1005 році в Каїрі був заснований "будинок мудрості" - Дар-аль-Хікма, в якому викладали не лише теологію, а й філософію, астрономію та інші світські науки.

Навчатися в цьому закладі могли усі охочі, а щоб навчання було справді ґрунтовним, Хакім передав в розпорядження "будинку мудрості" свою величезну бібліотеку, яка, за переказами, нараховувала 600 тисяч книжок.

За кошти володаря була збудована обсерваторія на горі Мукаттам.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Гора Мукаттам, ХІХ ст.

Не дивно, що видатний дослідник зорь аль-Юнус, якому Хакім надавав всебічну підтримку, присятив халіфу свої славетні астрономічні таблиці, що й зараз носять ім'я "хакімових".

Володар запросив до Каїра видатного вченого Ібн аль-Хайсама (який для цього полишив посаду візиря в іракській Басрі), який запропонував врегулювати води Нілу за допомогою величезної греблі.

Щоправда, вже після приїзду до Єгипту Ібн аль-Хайсам зрозумів, що греблю він збудувати не зможе, і роздратований халіф заарештував вченого та позбавив його майна.

Страти Ібн аль-Хайсам уник лише тому, що вміло імітував божевілля, а божевільних Хакім чомусь не чіпав.

Халіф також добре знався на музиці і поезії, сам писав вірші й підтримував письменників та інших митців.

Проте все ж залишався прагматиком – і чи не головною метою своїх освітніх заходів вважав підготовку ісмаїлітських проповідників, які б поширювали їхнє вчення усім мусульманським світом.

Одним з методів такого вишколу були діспути – "меджліси", які регулярно влаштовувалися в Дар-аль-Хікма – часто за участі самого Хакіма.

Проте роздратування правлінням дивакуватого халіфа, який до того ж відкрито демонстрував зневагу до релігійних переконань підданих, лише зростало.

У будь-яких заходах за участю та розпорядженням Хакіма шукали і знаходили зловісний зміст – скажімо його захоплення астрономією чутки тлумачили як язичницьке поклоніння планеті Сатурн.

У очах єгиптян володар стрімко перетворювався на чорнокнижника і навіть чаклуна.

Невдоволенням віришили скористатися справжні вороги Хакіма. Один з омейядських принців – і за сумісництвом політичний авантюрист – Абу Раква висадився у Киренаїці і підняв повстання проти влади Фатимідів. До нього приєдналися місцеві араби і кочовики-бербери.

Халіф вислав проти бунтівників військо на чолі з Іналем ат-Тавілем. Але той був тюрком і берберські вояки йому не довіряли.

Зрештою, халіфське військо було розбите, ат-Тавіль захоплений у полон і після того, як відмовився перейти на бік Абу Ракви, розірваний за його наказом на шматки.

Хакіму довелося терміново викликати з Сирії ще одну армію, на цей раз з тюркських найманців, на чолі якої він поставив свого кращого полководця Фадля ібн Абдаллаха.

Абу Раква в цей час підступив до самого Каїра і розбив свій табір у Гізі, на протилежному березі Нілу. Але Фадль використав військову хитрість і розбив-таки повстанців.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Піраміди в Гізі, гравюра XVIII ст.

Їх ватажок був ув'язнений, і після численних знущань його позбавили життя.

Проте вже невдовзі Хакім стратив і Фадля.

Здивований і обурений народ пояснював все тим, що полководець став невільним свідком того, як халіф різав на шматки хлопчика, якого за тисячу золотих купив на ринку для сексуальних втіх.

Враховуючи, що перед цим Хакім заборонив рабство і проституцію, переказ може й не виглядати правдивим, але, принаймні, свідчить, що піддані на той час охоче вірили у будь-які чутки про свого володаря.

Можливо, халіф заздрив славі популярного воєначальника. А швидше остерігався, що той зрештою позбавить його влади.

Відомо, скажімо, що володар в цей час віддалив тюркських найманців і оточив себе гвардією з темношкірих нубійців. Вочевидь, він таки боявся за своє життя.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Нубійці. Códice Casanatense, Португалія, XVI ст.

З іншого боку – розгром повстання Абу Ракви змінив і самого Хакіма, і його політику.

Написи з прокляттями на адресу зрадливих родичів Мухаммеда були стерті – тепер карали тих, хто наважувався ображати "супутників пророка". Та й самих суннітів припинили принижувати.

З сусідами – і мусульманськими, і християнськими – халіф намагався встановити мирні і по можливості приязні стосунки.

Єгипетське посольство в цей час дісталося навіть до Сунського Китаю, з яким Хакім теж готовий був встановити дипломатичні відносини.

У столиці в цей час розгорнулося масштабне релігійне будівництво – халіф вирішив завершити величний комплекс Аль-Азгар і звести власну мечеть і неповторному, "хакімівському" стилі – вона й зараз є однією з прикрас Каїра.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Мечеть аль-Хакіма, гравюра XIX ст.

Travelers in the Middle East Archive

А головне – Хакім вирішив більше не зачинятися від підданих і "спуститися на землю", як свого часу закликав володаря Баржаван.

Він багато часу проводив у Фустаті – і не інкогніто, як колись Гарун ар-Рашид, а відкрито.

Вдягнутого в усе біле халіфа з віслючком на прізвисько аль-Камрі (тобто "місяць") бачили у багатьох людних місцях.

Втім, пересічні єгиптяни, пам'ятаючи розповіді про крутий характер володаря, намагалися триматися від нього подалі.

І взагалі – єгиптяни сприймали ці "ходіння у народ" не як демонстрацію відкритості і близькості до простолюду, а швидше як дивне блазнювання.

Тож лише зміцнювалися у думці, що Хакім і справді несповна розуму, якщо поводить себе "не як справжній монарх".

Переконавшись у ворожості не лише свого двору чи еліт, а й більшості підданих, халіф почав гарячково шукати хоча б якусь опору в суспільстві.

На певний час йому здалося, що це можуть бути прихильники вчень, упосліджених як в мусульманському, так і в християнському середовищі.

Так, православному істеблішменту він спробував протиставити несторіан та яковітів.

Саме під їхній контроль у 1009 році він вирішив передати найшанованіші християнські святині, найбільшою з яких, безумовно, був Храм Гроба Господнього в Єрусалимі.

Під приводом того, що тамтешні священики нібито шахраювали із сходженням Благодатного Вогню.

Обурені цим наказом халіфа, православні розповідали про плюндрування святилища, а в переказах зміна господаря взагалі перетворилася на історію про руйнування храму, а єгипетський володар став "новітнім Навуходоносором".

З часом це дало привід для втручання візантійців (хоча наступники Хакіма дозволили їм навіть оновити Храм Гроба Господнього, за власний кошт, звісно) і потім – і Хрестових походів.

Але халіф навряд чи замислювався про такі далекосяжні наслідки. Він звик відповідати на опір репресіями.

Чимало православних церков та монастирів, а також чомусь синагог, у відповідь на непокору й справді було зачинено – хоч цифра у 30 тисяч і здається перебільшеною.

Серед мусульман Хакім намагався опертися насамперед на одновірців-ісмаїлітів. Але це не виключало і певних "миротворчих" ініціатив.

У тому ж 1009 році він оголосив про запроваджене цілковитої рівності між суннітським і шиїтським віросповіданням, а за рік навіть повністю відновив при своєму дворі усі суннітські обряди.

Проте у щире навернення володаря мало хто вірив – і не лише тому, що до зміни настроїв і масок Хакімом піддані вже звикли.

Зрештою, не було великою таємницею, що вчення ісмаїлітів дозволяло публічно дотримуватися будь-яких ритуалів, якщо для себе людина залишалася вірною ісмаїлітським настановам.

До того ж Аббасіди на примирливі жести Хакіма відповіли в 1011 році так званим "Багдадським маніфестом".

У маніфесті вони оголосили Фатимідів не лише єретиками і шахраями, а й відмовили їм у належності до нащадків халіфа Алі (на яку, власне, і спиралися усі їхні претензії на халіфське звання). А до того всього – натякнули на юдейське походження усієї їхньої династії.

Під документом, що фактично оголошував Хакіму війну, вмовляннями та примусом зібрали підписи багатьох улемів та теологів, а головне – інших нащадків Алі. І зобов'язали зачитувати цей "маніфест" в усіх мечетях та на зібраннях вірних.

Можна, звісно, сперечатись щодо цілей цього кроку Багдада.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Багдад на старій гравюрі

Можливо Аббасіди були й справді налякані тим, що владу єгипетського халіфа перед цим визнали їхні найближчі сусіди – правителі Алеппо, Мосула і Куфи, після чого Багдад опинився в фатимідському оточенні.

Але відверто ворожий випад вчергове змінив настрої Хакіма. І спровокував цілу хвилю репресій проти єгипетських та сирійських суннітів, яких тепер підозрювали у "подвійній лояльності" - до Фатимідів як світської влади та Аббасідів як духовних лідерів.

Водночас, Хакім вирішив замиритися з православними та юдеями, віддав їм храми та майно, і навіть – всупереч офіційному ісламському вченню –дозволив повернутися до християнства та юдаїзму тим, хто оголосив себе мусульманами під тиском.

А сам халіф з того часу був оточений ісмаїлітськими проповідниками, які зліталися до Каїру з усього мусульманського світу.

Вони вміло грали на слабкостях володаря і набували все більшого впливу на політику.

Спочатку улюбленцем Хакіма був бухарець Даразі. Колишній кравець, він ще в юності закинув своє ремесло і взявся пропагувати вчення ісмаїлітів.

Почувши про відкриття "будинку мудрості", він вирушив до Єгипту.

Там він швидко став найближчим радником халіфа, улесливо переконуючи Хакіма, що сам бог обрав його для виконання високої місії.

А той, як ми вже бачили, і справді вважав, що покликаний встановити в державі лад, що відповідав би "чистому" ісламському вченню.

Якби Даразі обмежувався спілкуванням із таким вдячним слухачем як Хакім і користувався близькістю до володаря для маніпулювання урядом чи власного збагачення, він ми би залишатися при владі десятиріччя.

Але любов до проповідей, а може й щира віра, зіграли з бухарцем злий жарт.

У 1017 році на велелюдному зібранні в мечеті він несподівано оголосив, що дійшов висновку, що душа першої людини Адама свого часу перевтілилася в халіфа Алі, а потім перейшла на Фатимідів і зрештою – увійшла до Хакіма, який таким чином є "сьомим пророком", наступним після Мухаммеда.

Виступ Даразі справив враження, подібне до вибуху, присутні накинулися на нього, як на небезпечного єретика, і він ледь врятувався втечею.

Заворушення охопили весь Каїр, обурені мусульмани вбивали прихильників Даразі і громили їхні будівлі.

Халіф скористався загальним сум'яттям, аби якнайшвидше переправити зухвалого проповідника до Сирії, де він, переховуючись в горах, почав збирати нових послідовників.

Але історія з Даразі Хакіма нічому не навчила. Вже невдовзі він знайшов іншого радника з ісмаїлітів, переконаного в божественності свого покровителя.

А коли народ вигнав і того, наблизив до себе хорасанця Хамзу Ібн Алі.

Сценарій повторився втретє, Хамза спробував оголосити халіфа "втіленням Світового Розуму" і зрештою теж опинився в Сирії, де зібрав однодумців, серед яких були й учні Даразі.

Вони називали себе "мувахідами", але в світі їх досі називають друзами – за ім'ям першого втікача-проповідника.

Після втечі Хамзи халіф Хакім залишився без друзів і порадників.

Але, схоже, остаточно увірував у свою божественність.

У 1020 році він вже від свого власного імені та правом, нібито наданим йому Господом, оголосив про скасування усіх мусульманських обрядів, навіть тих, що їх визнавали інші ісмаїліти, відмовився надсилати покривало для Кааби і намагався припинити паломництво вірних до святих міст.

Коли ж піддані проігнорували його наказ, халіф, за легендою, сам прибув до Мекки і намагався розбити своїм посохом Чорний Камінь, проте лише відколов від нього три невеликих шматки.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Мекка на гравюрі початку XIX ст.

Але ця історія також може бути лише анекдотом, вигаданим пізніше для пояснення дивної поведінки Хакіма.

Так само непевними є твердження джерел, що халіф зрештою оголосив себе месією ("махді") і наказав зачинити мечеті, зокрема Аль-Аксу і Купол Скелі в Єрусалимі.

Вочевидь, навіть якби таке розпорядження було, його просто не виконали.

Піддані поступово звикали ігнорувати накази володаря або лише удавати, що їх виконують.

А сам Хакім таку поведінку підданих приймав з холодною зверхністю. "Ходіння в народ" продовжувалися, проте халіф спочатку змінив білу одежу на чорну – на знак жалоби за проповідниками-вигнанцями.

А потім взагалі перестав стежити за собою, стригти волосся та нігті.

Єгиптяни дивилися на володаря із острахом і огидою. Та чекали від нього помсти – хай навіть в Хакіма й думок таких не було.

Людям освіченим халіф все більше нагадував "безумних" римських імператорів.

Коли пожежа майже знищила Фустат, вони порівнювали його з Нероном, про якого розповідали, що він нібито свідомо підпалив Рим, щоб надихатися видовищем для написання поеми про загибель Трої.

Джокер на троні. Шалене правління халіфа Хакіма

Фустат, ілюстрація з книги С. Раппопорта "Історія Єгипту" (1904)

Пересічні піддані, не надто обізнані з історією, теж не сумнівалися, що пожежа була влаштована Хакімом, пояснювали все простіше – ревнощами до сестри Сітт аль-Малік, в якої, як нібито підозрював володар, в Фустаті була безліч коханців.

У цьому, звісно, теж можна побачити певні паралелі з оповідками про цезарів, адже Калігула теж палав коханням до власної сестри.

Щоправда, як стверджує єгипетська легенда, вже після пожежі придворні лікарі оглянули Сітт аль-Малік і з'ясували, що вона незаймана. А сам Хакім із подивом спитав у придворних "хто ж тоді підпалив місто?".

Схоже, що дивакуватий халіф, який з роками все більше нагадував джокера, що опинився на троні лише випадково, почав відверто набридати підданим.

І в лютому 1021 року він раптово зник.

Він вирушив у звичну прогулянку на гору Муккатам і не повернувся. Придворні кинулися на пошуки, але знайшли лише халіфового віслюка і закривавлений одяг. Тіло володаря відшукати не вдалося.

Після себе Хакім залишив повну скарбницю, над поповненням якої він, як виявилося, сумлінно працював усі роки свого правління.

Утім, бережливість володаря не могла врятувати державу Фатимідів, що вже почала хилитися до занепаду.

Друзи проголосили, що халіф насправді не помер, але сховався від ворогів, і в особливий день неодмінно повернеться, щоб таки встановити на землі омріяне "царство справедливості".

А для всіх інших Хакім і досі є персонажем безлічі легенд та анекдотів про божевільного володаря, який зрештою так і не спустився на землю...

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/77963/

Следующая новость
Предыдущая новость

Качественная и тихая стиральная машина Bosch Игровые аппараты Вулкан 777 Информационный сервис для организации похорон Газобетон – низкие цены и доставка по Харькову Купить накрутку на youtube от профессионалов

Публикации