Два світи — два способи життя

29.10.2017 14:10 6

Євген ЗАРУДНИЙ

"Дзеркало тижня", 27 жовтня 2017

Переслідуванням і руйнуванням культу своєї провини адепти "Русского мира" демонструють фіктивність і потворну штучність такого світу.

Старе кліше радянського агітпропу чудово підходить для нашого часу, коли один світ нормальний, а інший — російський.

Якщо в Америці прибирають геть з очей пам'ятники діячам Конфедерації, які вважаються тим більше недоречними, чим більше часу відокремлює американців від рабовласницьких часів, то в Німеччині депутат бундестагу від партії "Альтернатива для Німеччини" закликає зруйнувати культ німецької провини. До чого тут Німеччина, запитаєте ви? А депутат же, виявляється, російськомовний. А межі "Русского мира", як нам пояснили, визначаються безмежно довгим російським язиком, що дотягнувся в цьому випадку аж до Берліна.

Свого часу віце-спікер російської Думи Любов Сліска заявила в Києві з приводу провини Росії за Голодомор: "Чомусь Росію змушують завжди й за все вибачатися... Я маю сказати, що нікому нічого поганого не зробила, і моє покоління в Росії теж. І я ні за що вибачатися ні перед ким не повинна".

Російськомовний німець нині в Берліні (на маргінесі "Русского мира") конгеніально постулює: "Повинність, почуття провини — це такий моральний термін, і він не передається з покоління в покоління, як відомо кожному, хто займається моральною філософією. Провина — це завжди персональне, і ми не повинні створювати культу провини і казати, що це покоління досі несе провину за те, що зробили їхні прадіди".

Щоб відчувати провину за дії прадідів, правнуки мають бути певною мірою тим самим, що й прадіди. Іммануїл Кант називав єдність самосвідомості (єдність апперцепції) основою всякого знання: адже дані досвіду мають сприйматися одним і тим самим "Я".

Одним і тим самим "Я" в історії є тривалі в часі сутності — народ, нація, клас. За умови, звичайно, що такими вони себе "усвідомлюють" (або уявляють; див. уявлені спільноти Бенедикта Андерсона). Тоді й наступає історична відповідальність, несправедлива з погляду людського індивіда, але, безумовно, прийнята людиною суспільною.

Як у Старому Заповіті прийняв обраний народ відповідальність майбутніх поколінь за колишні гріхи батьків. "Тому що Я Господь, Бог твій, Бог ревнитель, що карає дітей за провину батьків до третього й четвертого роду" (Вих.20:5). Тільки такий народ — пов'язана історичною єдністю сукупність "і мертвих, і живих, і ненароджених" — знайшов у собі сили скинути пута рабства і зі зброєю в руках віднайшов Землю обітовану.

Народу Ізраїлевому доби занепаду Господь каже щось прямо протилежне: "Навіщо ви вживаєте в землі Ізраїлевій це прислів'я, кажучи: "Батьки їли кислий виноград, а в дітей на зубах оскома"? … — не будуть надалі говорити прислів'я це в Ізраїлі" (Єз.18:1–3). Новий Заповіт з будинком Ізраїля і будинком Іуди розсіює народ на атомарні одиниці, кінцеві в часі. Віднині "кожен буде вмирати за своє власне беззаконня; хто буде їсти кислий виноград, у того на зубах і оскома буде" (Єр.31:30). Син за батька не відповідає. Із цим погодився навіть вождь усіх народів.

Бог Синайського Заповіту бачить Свій народ сутністю тимчасовою. Мінливою, такою, що навіть зраджує Його, але залишається тим самим. Бог Єзекіля і Єремії бачить не народ, а лише сукупність людей.

Бог Нового Заповіту взагалі ліквідує людські спільноти як такі. "Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!" (Гал.3:28). Немає вже сутностей, що тривають у часі, а значить у часі сумірних вічному Богу. І виходить так, що з Моїсеєвих часів, коли Бог був у постійному контакті з обраним народом Своїм, не творилася більше Божа справедливість на землі. Усе переноситься на той останній день, коли час зупиниться. Morgen, morgen, nur nicht heute (завтра, завтра, тільки не сьогодні)…

Однак людський розум не в змозі змиритися з існуванням такого часового розриву між діями і відплатою. Ми говоримо про безсмертну (вічну, таку, що триває в часі) безтілесну душу, яка цілком так відповідає за гріхи "плотської юності". А для людських спільнот ми засновуємо Суд історії — він якраз і представляє Боже правосуддя на землі, поки триває час і не настав іще час Суду Страшного.

"Належний відповідач" на суді історії суть народ, нація. Отже, націоналізм — істинно Божа ідея, яка дозволяє вершитися Суду історії. Та, що змушує нині німців каятися за гріхи нацистів, а сучасних американців — за ганьбу рабовласництва.

І назад: заперечення нинішніми поколіннями повинності, провини за дії минулих поколінь — Голокост це чи Голодомор — є заперечення історичної зв'язності, саморуйнування уяви, що створює спільноту людей. Переслідуванням і руйнуванням культу своєї провини адепти "Русского мира" демонструють фіктивність і потворну штучність такого світу.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/68794/

Следующая новость
Предыдущая новость

Лучший восточный сериал 2017 «Мехрамис»: смотреть онлайн в хорошем качестве УПЦ КП презентувало відео «90 псалом - молитва воїна та капелана» Мятежный епископ УПЦ был "отравлен и ждал смерти", но "чудом исцелился" Ракетка для бадминтона Сифоны для душевых

Публикации