Даруйте дитині свій час. 30 думок о. Юзефа Авґустина про виховання, батьківство та довіру у сім'ї

22.09.2017 8:37 6

Даруйте дитині свій час.  30 думок о. Юзефа Авґустина про виховання, батьківство та довіру у сім'ї

Тетяна МІЩЕНКО

Цьогоріч у Львові один із найвідоміших сучасних польських католицьких письменників, єзуїт о. Юзеф Авґустин проведе реколекції на тему: «Батьківство і материнство – спільна любов». Журналіст РІСУ мала можливість бути на реколекціях о. Юзефа рік тому, у вересні. Напередодні презентації нових книг письменника у Львові та очікуваних реколекцій ділимося раніше почутими думками та улюбленими цитатами з книг автора на теми виховання, турботи, становлення на шляху батьківства, відповідальності, розуміння, взаємопідтримки та прощення, утвердження сім’ї як спільноти любові та миру, важливості пам’яті...

  1. Огородіть дитину від страху. Війна є, це жахливо, але це тимчасово. Страх, який залягає в душу, отруює життя. Та щоб вберегти дитину від страху, слід самому навчитися протистояти йому. Мужність людина виробляє в собі поступово, долаючи життєві труднощі.
  2. Можна говорити безліч слів і повчань. Це особливо властиво матерям. Вони повчають і повчають, нескінченний потік слів, але він не має значення. Єдине, що важить, — це вчинки, особистий приклад: послідовна стійка позиція. До дитини промовляє тільки приклад.
  3. Часто нам потрібно переосмислити стосунки із власними батьками (йшлося зокрема про батька). По-іншому може відкритися дуже багато речей. Виправляй помилки, яких допускався твій батько, у вихованні своїх дітей, але спробуй зрозуміти його. Дуже часто для цього нам слід збагнути, якою страшною, нелюдською, звірською була радянська система, в котрій жили і працювали наші батьки тут, на цих землях. Вона ламала людину, змушуючи до лицемірства, зрадництва. Хто не йшов на співпрацю за її правилами, той часто не міг досягти чогось, реалізуватися. Безліч скалічених доль. І це, безумовно, відображалося у сім’ї, чи то в матеріальному плані, чи у внутрішньому кліматі, знервованості, замкненості тощо… Перш ніж пред’являти звинувачення, відкрийтесь на розуміння.
  4. Дитина не належить нам, не є нашою власністю. Тому мусимо це враховувати у виховному процесі.
  5. Лише Бог є нашим паном. Немає на землі володарів, які можуть сказати, що їм належить хтось з людей як власність. Учіть дітей жити з цим розумінням: немає панів, яким слід підкорятися. Тільки Бог – наш пан.
  6. Велика цінність Східної Європи, держав, в яких зокрема живемо ми з вами, – тісніший зв’язок з батьками, родинність, що на Заході проявляється дедалі рідше. Це можна простежити на прикладі піклування за літніми чи немічними батьками. У наших суспільствах вони, як правило, не залишаються самі, полишені на різні служби чи в будинках пристарілих. У деяких країнах, натомість, можемо стати свідками ситуації, коли діти навіть не є присутні на похороні батьків, працівники будинку пристарілих просто повідомляють їм цей факт, здійснивши саме поховання. Та важливим є не лише фінансове забезпечення старості, але й опіка любов’ю, спілкування та єдність поколінь. Аби не вкорінювалися такі відчуття, як самотність, зневіра… Діти бачать єдність поколінь, ростуть у родинній опіці, піклуванні та розумінні. Діти виходять у світ з такою основою.
  7. Раннє дитинство – це дуже важливий час, аби налагодити з дитиною добрий контакт, стосунки, що ґрунтуються на довірі. Інколи налагодження такого діалогу потребує часу та зусиль, але період, відведений на налагодження таких стосунків, — дуже короткий. Якщо не скористатися нагодою до підліткового віку, то потім забезпечити такі стосунки з дитиною – дуже важко.
  8. Атмосфера довіри та прийняття виховує дитину відкритою та стійкою до різних стресових ситуацій, можливих невдач, у випадку яких дитина не заперечуватиме свою цінність, гідність та талант, бо чітко знатиме, що не це – показник успіху та цінності. Бог дав їй невід’ємну найвищу цінність, яку не можна втратити. Довіра, прийняття та беззаперечна любов батьків показують це ще маленькій дитині, а згодом вже доросла людина міцно стоятиме на цьому фундаменті, впевнено дивлячись в майбутнє.
  9. «Дитина вчиться радіти життю, беручи участь у радості життя батька й матері. Бо перш ніж сама відкриє радість життя, черпатиме її з радості життя батьків». Так дитина зокохується в життя, і ніхто не зможе схилити її до ненависті. Глибоко в серці вона знатиме, відчуватиме і бачитиме, яким прекрасним Бог створив цей світ. «Коли батьки кохають одне одного, намагаються створити в сім’ї атмосферу безпеки, є взаємно доброзичливими і чуйними, то не мусять переконувати своїх дітей в тому, що людське життя має сенс».
  10. Використовуючи свою батьківську владу, постійно пам’ятайте про свободу дитини, яку ви не можете обмежувати. Коли батьки поважають свободу дитини, демонструють це, то дитина швидко зрозуміє, що свобода – «це аж ніяк не привід догоджати тілесності». Звісно, це йде в парі з вихованням в дитини усвідомлення відповідальності за власні вчинки і рішення. «В особливих випадках варто діяти так, щоб молода людина відповідала за наслідки зловживання свободою, але лише такою мірою, якою для неї це можливо й корисно. Тільки так зможе засвоїти, що свобода – це не свавілля, а прийняття відповідальності за себе та доручені їй обов’язки». «Якщо батьки прагнуть виховати своїх дітей зрілими і вільними людьми, мусять наділити їх простором свободи, який відповідатиме їхньому розвиткові й вікові».
  11. Але невільники не можуть зробити нікого вільними. «А тому досягти зрілішого батьківства можна лише тоді, якщо дедалі більше розширювати в собі простір свободи».
  12. «Ніколи не слід виділяти однієї дитини з-поміж інших, — радить нам Талмуд. – Яків дав Йосифові на два лікті матерії на штани більше, ніж іншим синам, а це викликало в них заздрість, і справа поточилася так, як поточилася, а наші батьки пішли до Єгипту».
  13. Даруйте дитині свій час. Це насправді найбільший дарунок і найбільша її потреба.
  14. «Якщо обдаруємо людину життям, але не прищепимо їй бажання жити та не покажемо глибокого сенсу й мети людського існування, то вона сприйматиме це життя «як зайвий подарунок і, відповідно, не розумітиме його ціни. Батько, який не зазнав радості кохання й творення, не навчився жертвувати собою й коритися, не пізнав сенсу страждання та болю, не може вказати шляху до них і своїй дитині».
  15. «Якщо завдання матері полягає в тому, щоб наситити дитину любов’ю, заспокоїти її спрагу тепла й беззастережного визнання, то батько повинен вивести дитину з дому і навчити її жити та боротися у світі… навчити мистецтва боротьби. Бо любов, з якої народжується радість життя, вимагає внутрішньої боротьби з власними слабкостями і різноманітними зовнішніми перешкодами, якими сповнене наше повсякдення життя».
  16. «Обоє батьків спільно формують свій авторитет в очах батьків». Авторитет – це не демонстрація батьківської влади за допомогою покарань, а жертовна відданість та безкорисливе служіння.
  17. «Батьківська зрілість вимірюється життєвою мудрістю та сміливістю. Мужня поведінка батька у важкі хвилини життя стає для дітей школою екзистенціяльної відваги». «Мужньо борючись із життєвими труднощами, батько демонструє дітям, що кінцеве джерело життєвої відваги міститься поза людиною». «Переживаючи страждання, стаємо чутливішими до ближніх…» «Нерідко батьки нехтують стражданнями власних дітей лише тому, що втікають від власних мук. Натомість у батька, який зазнав страждань, немовби відкривається шосте чуття, завдяки якому він починає відчувати страждання своєї дитини, навіть тоді, коли вона приховує їх під маскою зовнішньої веселости чи вдаваного задоволення. Від людини, яка пережила страждання, неможливо їх приховати».
  18. «Батько, який не усвідомлює власних переживань, здатен легко зранити своїх дітей, перекладаючи на них весь тягар своїх неконтрольованих та незрілих почуттів…свідомо й систематично працювати над собою, виховувати себе».
  19. «Особливим чином любов виявляється в пошануванні тих емоцій дитини, які можуть викликати в її батьків неспокій: дитячого гніву, злости, страху, заздрости, образ тощо. Дорослі повинні цілковито приймати ці та інші дитячі почуття і ставитись до них із розумінням. Дитина має право на емоції так само, як і будь-яка інша людина. … Спонтанність дитячих емоцій є великим даром». Якщо ці емоції і їх спонтанний вияв приймати з розумінням та з повагою, то це дасть дитині змогу зберігати спонтанність і природність реакцій не лише в період раннього дитинства.
  20. «Батьки мають усвідомлювати, що дитині потрібен фізичний контакт не лише з матір’ю, а й з батьком: батьківські обійми, поцілунки, сидіння в нього на колінах чи перебування на руках. Батьківські жести ніжності – це мова беззастережної підтримки та любові. Використовуючи її, батьки також передають дитині все багатство власних почуттів щодо неї».
  21. Окрім материнського емоційного співчуття, «дитині потрібне й батьківське. Присутність батька поруч з дитиною в моменти її страждань, можливо, не вирізняється особливою емоційністю і теплотою, однак має чимало переваг, які згодом можуть допомогти дитині долати життєві труднощі. Зокрема, батько, стриманіше ставлячись до емоцій, може навчити дитину докладати внутрішніх зусиль, завдяки чому вона не зосереджуватиметься на власних стражданнях і менше шкодуватиме себе».
  22. «Причиною постійних сварок батьків із дітьми-підлітками за їхній стиль життя, на мій погляд, є те, що його не було вироблено на ранньому етапі життя». Вироблений розпорядок дня дає дітям відчуття безпеки й стабільності,а також стає природним елементом їхнього щоденного життя».
  23. Діти, якими батьки не надто цікавляться, втрачають здатність захоплюватись зовнішнім світом та замикаються в собі. «Надмірне мрійництво призводить до того, що діти самоусуваються із середовища однолітків і стають замкнутими та скритними». «Діти, які відчувають з боку батьків увагу та почуваються в безпеці, вміють бавитись на самоті й тішитись творчим життям уже від наймолодших літ».
  24. «Діти з усією їхньою незвичайною природністю і спонтанністю можуть допомогти батькам стати внутрішньо вільнішими та навчити їх досягати більшої свободи у стосунках з іншими людьми». «Сягти витоків зрілості, знайти в собі маленького хлопчика чи дівчинку, яка, зазвичай, десь в нас дрімає, ще раз прожити своє дитинство зі своїми дітьми.
  25. «Дихання дітей, які поспішають до школи, підтримує світ», — гласить єврейська мудрість. «Навіть заради будівництва святині дітей не слід звільняти від навчання» — Талмуд. Джерелом дитячих лінощів часто буває відсутність зацікавлення їхньою працею з боку батьків. Дитина почувається невільником своїх обов’язків, якщо батьки ставляться до її справ байдуже». «Не достатньо цікавитись її оцінками».
  26. «Якщо в сина або доньки виникають труднощі з навчанням, батьки повинні запитати в себе, які умови для життя, а не тільки для навчання вони створили дитині вдома? Якими є її стосунки з однолітками? Які внутрішні проблеми вона переживає? Як трактують її вчителі у школі?... Батьки не повинні перекладати на дітей власних незреалізованих амбіцій, не мають також визначати їм місця в суспільній єрархії чи їхнього життєвого покликання.
  27. Діти потребують повчання, але доброзичливого, яке не ранить.
  28. «Дитина, яку прагнеш виховати доброю людиною, потребує більше твого часу, аніж грошей», — Ґ. Варклі. «Дитина може говорити правду лише в атмосфері довіри».
  29. «Для багатьох дітей, як хлопців, так і дівчат, період дитинства і дорослішання – це час болісних поразок, кривди, страждань, про які дорослі не раз навіть не здогадуються...
  30. «Слова, які батько промовляє до дитини в домашньому затишку, аж ніяк не відлунюють в цілому світі, але … все одно звучать у вухах нащадків» (Ж.-П. Ріхтер). Запорукою здорового суспільства є здорова сім’я, в якій звучать ці слова. Суспільство зрілих і відповідальних радісних дітей будують зрілі і відповідальні, радісні батьки.

Даруймо один одному любов, час, піклування, обійми!...

Довідка: о. Юзеф Авґустин народився 21 березня 1950 р. Католицький священик, монах-єзуїт, проповідник, редактор журналу «Духовне життя», автор понад 30-ти видань із духовності та психології, введення в духовне життя, молодіжної проблематики, формації священиків і духовного керівництва.

О. Авґустин має великий досвід духовного проводу, сповідей та проведення ігнатіанських реколекцій, на основі чого й з’явилися його численні праці, понад 20 з яких перекладено українською мовою.

Духовні реколекції о. Юзефа Авґустина на тему «Батьківство і материнство – спільна любов» відбудуться 22-24 вересня у Львові. Місце проведення: Гарнізонний храм святих апостолів Петра і Павла, вул. Театральна, 11.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/neformat/68343/

Следующая новость
Предыдущая новость

Евроазиатский Еврейский Конгресс, учрежденный Украиной, Казахстаном и РФ, «ушел в прошлое» Обучение танцам в Киеве: сальса за 3 месяца! Знаменитые «камни преткновения» начали устанавливать в Украине Израильский раввин провел в Днепре открытую лекцию о сущности молитвы Подборка фильмов про врачей: торрент-файлы по категориям

Публикации