Віктор Ющенко ініціював повернення в Україну праху легендарного гетьмана Мазепи

18.10.2017 14:44 6

Наталка Позняк-Хоменко

"Україна молода", 18 жовтня 2017

Здається, жоден з українських гетьманів не мав стільки випробувань, як Іван Степанович Мазепа.

І за життя, і після смерті. Російська історіографія оголосила його зрадником, а радянська, підхопивши цю хвилю, просто замовчувала величезну меценатську і культурницьку діяльність гетьмана в Україні та всьому християнському світі.

Водночас Московська церква до кінця ХХ століття оголошувала йому анафему.

Його прах пережив вісім перепоховань, і досі не відоме достеменно місце, де нині покоїться прах великого гетьмана.

Утім шанс віднайти їх і гідно перепоховати (є надія — востаннє) у рідній землі досить великий.

Днями в румунському місті Галац, де, за переказами та історичними документами, у церкві Святого Георгія було поховано тіло Івана Мазепи, побувала поважна делегація на чолі з третім Президентом України Віктором Ющенком.

Під час зустрічей із міською владою Галаца науковцями місцевого університету та Історичного музею Галаца обговорювався початок реалізаціі амбітного історичного проекту — знайти поховання Івана Мазепи.

Крім Віктора Ющенка, до складу української делегації увійшли директор Батуринського музею Наталя Реброва та поважні історики.

З одним із них, доктором історичних наук Теофілом Рендюком, автором кількох ґрунтовних наукових праць про невідомі сторінки, пов’язані з іменем Івана Мазепи, ми й обговорили болючу і трепетну для українців тему.

«Ще у 1946 році у Галаці в церкві Мазепу поминали як ктитора»

— Теофіле Георгійовичу, навколо імені Івана Мазепи стільки існувало й існує міфів та історичних фальсифікацій, що часто буває важко відділити правду від вигадки, тим більше що минуло уже понад 300 років. Як сучасному історику розібратися, що так, що ні?

— Насправді для дослідника розібратися, де правда, а де вигадка, не так складно, особливо коли ти працюєш із документами того часу. Хоча Росія справді зробила багато для того, щоб сфальсифікувати будь-які згадки про Мазепу.

Про нього можна було говорити лише в негативному контексті. Навіть візуальні були фальсифікації — нині доведено, що поширений «Портрет Мазепи як кавалера ордена Андрія Первозванного» невідомого автора нічого спільного з реальністю не має.

Тут схожий ніс, очі, лоб. Але щоки не його — Мазепа ніколи не був таким товстим. Але мені пощастило — я працював в історичних архівах не в Москві, а в Румунії. На відміну від радянської доби, тут упродовж 300 років усіляко підтримувалася жива пам’ять про Мазепу. І не лише в науковому плані.

У Галаці одразу після того, як було поховано Мазепу, його ім’ям була названа вулиця, досі тут існують квартали Мазепа І і Мазепа ІІ. У церквах постійно були літургії і молилися за його упокій, особливо на день народження і на день смерті. У мене є навіть документальне свідчення, що у 1946 році у Галаці в церкві Мазепу поминали як ктитора — людину, яка жертвувала на храм.

— А як ви зацікавилися цією темою? Адже в ті часи, коли ви вчилися, про Мазепу, як ви самі сказали, дозволялося згадувати лише в негативному контексті? Що тоді знали майбутні історики про великого гетьмана?

— Практично нічого. Коли ми вчили історію України навіть в університеті, про Мазепу там було лише кілька рядочків: що він був гетьманом України, що зрадив Петра і що втік із України.

Я вже тоді відчував, що в нашій історії є певні прогалини чи спотворення, але не було документів, щоб у цьому пересвідчитися. А мій інтерес до цього питання почався із зацікавлення румунською мовою та українсько-румунськими зв’язками загалом.

Ще коли я був на першому курсі, професор Пономарьов зацікавив мене мало вивченою в радянські часи темою — повстанням Мухи 1490—1492 років, яке розгорнулося на Покутті, на території нинішньої Чернівецької та Івано-Франківської областей.

Він запросив мене до архівів, де ми разом вивчали історичні документи — я вже тоді добре знав румунську мову і перекладав йому. І завдяки цьому я відчув справжній смак роботи із першоджерелами.

На третьому курсі я підготував реферат про Богдана Хмельницького та його зв’язки з господарями Молдови. Ви ж знаєте, що син Хмельницького Тиміш був одружений із дочкою господаря Молдови Василя Лупула? А на 5-му курсі я писав про революційний рух молоді на Буковині під час румунської окупації 1918—1940 років. Тобто, я весь час був у темі.

До речі, і свою кандидатську дисертацію, яку я захищав у Москві, я писав на тему молодіжної політики в Румунії 1960—1980-х років. І зробив наукове відкриття, довівши на основі статистичних даних, що режим Чаушеску знищила саме румунська молодь, і це можна було передбачити.

— Навіть так?

— Так. Я звернув увагу на той факт, що іще в 1967 році Ніколае Чаушеску, будучи Генеральним секретарем Румунської комуністичної партії (а він був єдиним, крім Брежнєва, Генеральним секретарем — усі інші були Першими секретарями) підписав закон про заборону абортів. І там почалася досить жорстка кампанія із боротьби з цим явищем. І буквально за рік народжуваність зросла удвічі.

З одного боку, це наче і гарно, гуманно — боротьба з абортами. Але інфраструктура виявилася зовсім не готовою до такого демографічного вибуху: садочки були переповнені, а згодом і школи — деякі змушені були працювати у чотири зміни. Але найголовніше, що на кінець 80-х ця молодь, яким на той час було близько 20 років, виявилася «зайвою» — удвічі зросли конкурси на вступ до вишів, удві­чі зросло безробіття і не було жодних перспектив.

І саме це стало головною причиною того соціального вибуху, який переріс у революцію, і того, з якою жорстокістю розправилися із колишніми партійними лідерами — бо Румунія виявилася єдиною країною, у якій колишнього керівника держави публічно стратили разом із дружиною. Ці знання мови й історичних реалій цієї країни мені дуже допомогли, коли я потрапив до українського дипломатичного корпусу в Румунії.

— Ви були дипломатом?

— Я три каденції поспіль був повіреним у справах України в Румунії, брав безпосередню участь у трирічному переговорному процесі, який завершився підписанням Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією 2 червня 1997 року в місті Констанца.

Румунія після Росії була країною, з якою було найважче вести переговори: там були і територіальні претензії, і невизнання кордонів, і інші проблеми. Але скажу без зайвої скромності, що, коли я у 2016-му востаннє їхав звідти, між нашими країнами не було жодного неузгодженого питання.

«Єдиний примірник Євангелія арабською мовою, виданого коштами Мазепи, зберігається в Центральній бібліотеці Румунської академії»

— Але повернімося до Мазепи. Як це ім’я з’явилося у вашій біографії?

— Ім’я Мазепи з’явилося, як ви кажете, у моїй біографії в липні 1993 року. Тоді з ініціативи Української академії наук було прийнято рішення відрядити до Румунії експедицію за участi істориків, археологів, антропологів та інших фахівців, які цікавилися нашою минувшиною.

Ця експедиція мала пройтися місцями, пов’язаними з іменами трьох українських славетних гетьманів — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та Пилипа Орлика. Маршрут експедиції пролягав через міста України, Молдови та Румунії: Батурин — Київ — Кишинів — Бендери — Ясси — Галац — Бухарест — Сучава — Київ.

В Румунії саме мені випало приймати і супроводжувати цю експедицію. Я сам тоді мав інтерес до цієї теми, але відчував, що у моїх знаннях є прогалина. А тут побачив, що мої колеги теж практично нічого не знають із цього питання.

До того ж, у них був обмежений час — експедиція тривала днів десять. Ми встигли побувати у зазначених містах, оглянути історичні пам’ятки. Але часу на вивчення історичних документів просто не вистачило. І я їм пообіцяв, що я продовжу їхню справу. І я почав цікавитися, які документи з цього питання є в румунських історичних архівах.

І зробив тоді для себе справжнє відкриття, що про Мазепу в Румунії знали набагато більше, нiж у нас. Більше того — тут про нього говорили з повагою і шанували, як справжнього державного мужа, культурного діяча і мецената, чия діяльність сягала далеко за межі України. Прикладом цього є фінансування Іваном Мазепою Євангелія арабською мовою, що побачило світ у 1708 році у Сирії у місті Алеппо, яке нині зберігається у Центральній бібліотеці Румунської академії.

— Як воно туди потрапило?

— Меценатство Івана Мазепи сягало Палестини, Антіохії, Александрії, грецького Афону і Царгорода. Відомо, що алепський митрополит Афанасій неодноразово мандрував територіями численних православних країн, у тому числі й України, у пошуках підтримки для православної церкви Близького Сходу.

І отримав її від Івана Мазепи, який фінансував переклад Євангелія на арабську мову, та його соратника, господаря Валахії Костянтина Бринковяну, який відправив до Алеппо друкарню, у якій і було надруковано ці книги. На знак подяки митрополит Афанасій навесні 1708 року відрядив до Івана Мазепи та Костянтина Бринковяну спеціальну експедицію із багатими подарунками та кількома примірниками Євангелія.

Ця експедиція мала пройти маршрутом Алеппо — Стамбул — Бухарест — Київ — Батурин, тобто до самої гетьманської столиці того часу. Однак вона дійшла лише до Бухареста, де через літню спеку затрималася, а потім було прийнято рішення перезимувати тут, щоб навесні вирушати до Батурина.

Утім на той час геополітична ситуація у Європі з відомих причин змінилася настільки, що їхати в Україну стало просто небезпечно. Дізнавшись про це, алеппські християни залишили усі примірники Євангелія в Бухаресті і повернулися назад. Але до нашого часу дійшов лише один автентичний примірник, викуплений Румунською Академією у 1882 році у колекціонера старовини підполковника Дмитра Паппазоглу.

Цікавим є те, що до самого «Євангелія» додано коротку рукописну історико-біографічну довідку румунською мовою, що достатньо точно представляє самого українського гетьмана: «Іван Мазепа, гетьман козаків України. Народився у 1640 році на Поділлі. Став писарем гетьмана України. Після смерті свого керівника, у 1687 році, був обраний замість нього козацьким гетьманом.

Мазепа був призначений царем Росії Петром Великим гетьманом України. Пізніше, прагнучи незалежності своєї держави, став союзником короля Швеції Карла ХІІ та вступив у битву з москалями під Полтавою. Після поразки короля Карла вони прибули до Валахії до палацу Костянтина Воде Бринковяну, а потім перейшли до Бендер, де гетьман помер у 1709 році. Це «Євангеліє» арабською мовою присвячене віруючими монахами з Аравії гетьману Мазепі, коли він був титулований гетьманом України».

— А не було можливості Україні викупити цей раритет для Історичного музею, Музею гетьманства чи того ж музею в Батурині?

— Ви мене буквально випередили. У 2007 році, коли до Румунії з офіційним візитом приїхав український Президент Віктор Ющенко, я висловив ініціативу, щоб румунська сторона подарувала йому цей примірник Євангелія.

І попередньої домовленості було досягнуто. Але потім з’ясувалося, що румунське законодавство, як і відповідні правові норми будь-якої іншої країни, не дозволяє відчужувати цінності, що належать до національної культурної та духовної спадщини і зберігаються лише в одному примірнику.

І тоді я замовив професійну фотозйомку і з дозволу румунської сторони зробив якісну фотокопію усіх 158 сторінок цього Євангелія. Пізніше, у 2009 році, я ці знімки передав до Батурина, у київський Музей гетьманства, Інститут історії НАНУ, інші інстанції.

У Батурині має бути пантеон українських гетьманів

— Ще одна сторінка історії, яка досі вкрита таїною, — місце поховання Івана Мазепи. Ви ствер­джуєте, що воно вам достеменно відоме? — Я можу припустити, що знаю з точністю до одного метра, де є крипта, у якій поховано прах Івана Мазепи. Це — в Галаці, біля стіни звичайного чотириповерхового житлового будинку, який стоїть на місці церкви, де було поховано гетьмана. Я ще 2009 року звернувся до директора інституту археології Румунії Віктора Спінея з проханням організувати спільну групу румунських та українських істориків та археологів, щоб спільно провести розкопки в тому місці і здійснити перепоховання праху Івана Мазепи в Батурині. І принципової згоди було досягнуто. Але в мене тоді закінчилася каденція, i це питання зависло. У 2016-му я повернувся до цієї теми, однак цього разу в Інституті археології НАНУ мені сказали, що коштів на таку експедицію немає. Але зараз ми разом з Віктором Ющенком та директором Батуринського музею побували ще раз на тому місці, і є сподівання, що наступного року, як потепліє, можна буде розпочати розкопки. — А чому Іван Мазепа знайшов свій останній спокій у Галаці? Адже він сам заповідав поховати себе у храмі Гроба Господнього в Єрусалимі? — Це дуже цікава історія. Іван Мазепа помер у селі Варниця поблизу Бендер, де і був урочисто похований. Однак практично одразу по смерті гетьмана постало питання про більш гідне місце його поховання. Пилип Орлик схиляв до перенесення останків Мазепи до міста Ясси (де пізніше поховають самого Орлика). Водночас племінник гетьмана Андрій Войнаровський наполягав на тому, що варто виконати волю гетьмана. Він навіть отримав від Стамбула спеціальний дозвіл (фірман) на перепоховання останків у Єрусалимі. Розгляд цього питання прискорила спроба пограбування могили гетьмана у Варниці. Можливо, це була справа рук злодіїв чи татар, які шукали, чим поживитися. А Мазепу і справді в останню путь спорядили гідно — лише золотий ланцюг на грудях заважив на 8 кілограмів. І тоді було прийнято рішення перевезти прах гетьмана до портового міста Галац, а звідти через Дунай — до Єрусалима. Однак у Галаці їх чекала прикра несподіванка: капітани мусульманських кораблів, які на той час були єдиними в порту, відмовилися брати на борт такий вантаж. Транспортувати ж тіло суходолом, перетинаючи практично всю територію Османської імперії, теж було нереально, тим більше що наближався час весняного потепління. І тоді було вирішено місцем останнього спочинку гетьмана обрати церкву Святого Георгія в Галаці, тим більше що вона формально була підпорядкована храму Гроба Господнього в Єрусалимі. Так, хоч і формально, але виконувалася воля покійного гетьмана. — Але це було не останнє перепоховання праху Івана Мазепи. Причому останній раз поряд із ним було поховано тіло начальника Галацького порту Дмитра Дерекчі-баші? Чи немає небезпеки того, що навіть, знайшовши місце поховання, там виявиться, умовно кажучи, набір різних кісток, як це сталося під час відкриття відомого саркофагу Ярослава Мудрого в Софії Київській? — Ну, із саркофагом Ярослава Мудрого історія відома — перед війною його відкривали і відправляли на експертизу до Ленінграда. А що звідти повернулося і чи повернулося взагалі — це ми й побачили. Таке в Радянському Союзі було ставлення до історичної спадщини. Тут же ситуація інша. Дерекчі-башу поховано за балканським обрядом. І його родичі знали, що там, у цій крипті, похована інша людина. Тому вони з пошаною поставилися до цих останків. Швидше за все, якщо вдасться розшукати крипту, там ми знайдемо два окремих комплекти останків, один із яких належить великому українському гетьманові. Хоча зараз точно сказати, що там є і які саме кістки, практично неможливо — Іван Мазепа переніс вісім перепоховань і, зокрема, у 1711 році його могила було сплюндрована турками, а тіло викинуте на берег Дунаю. Що там лишилося і в якому воно стані, будемо знати, коли знайдемо. — А як вам вдалося знайти місце, де стояла церва Святого Георгія і, власне, де був похований гетьман? — Церква Святого Георгія в Галаці була знищена не так давно — у 1962 році. Причому її довго не могли зруйнувати, і навіть було застосовано спеціальну технологію: протягом кількох днів під фундамент церкви під тиском закачували воду, доки він не почав давати тріщини. А тоді її зачепили тросами і з боку Дунаю потягли буксиром. Тільки так її вдалося порушити. А пізніше на тому місці був побудований житловий будинок. Але так сталося, що архітектор, який керував роботами, був людиною набожною. Він знав, що там покоїться прах людей, а тому поставив будинок так, щоб не зачепити саме місце поховання. Принаймні, місцеві жителі, свідки тих подій, переконували мене, що це саме так. Тому я вірю, що прах нашого гетьмана можна знайти і перенести до Батурина. — Іван Мазепа — не єдиний гетьман, чия могила загубилася в потоці історії. — Так, але я думаю, що це — питання часу. Я так само практично знаю, де в Яссах потрібно шукати могилу Пилипа Орлика. Колись у Віктора Ющенка була ідея в Батурині створити пантеон українських героїв, перенісши сюди могили і Івана Мазепи, і Пилипа Орлика, і останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Я вірю, що колись воно так і буде.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/kaleido_digest/68652/

Следующая новость
Предыдущая новость

На сайте Луганского университета УПЦ висит благодарность за "огромный вклад в дело победы нашей армии над ненавистной хунтой" Виртуальный мир сказочных приключений У Житомирі в соборі УПЦ КП відкривають виставку унікальних вірменських ікон України Адвентисты доставили в зону АТО более 12 тысяч литров питьевой воды Свадебные платья от лучших мировых дизайнеров в салоне Гранд ажур

Публикации