ВЧЕННЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО ПЛІДНІСТЬ І МОРАЛЬНІСТЬ ЛЮДСЬКИХ ВЧИНКІВ У КОНТЕКСТІ ПОДРУЖНЬОГО СПІВЖИТТЯ або ЛІКНЕП ПО ТЕМІ «ЧИ ПРЕЗЕРВАТИВИ – ЦЕ ГРІХ?»

24.12.2018 0:14 3

ВЧЕННЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ПРО ПЛІДНІСТЬ І МОРАЛЬНІСТЬ ЛЮДСЬКИХ ВЧИНКІВ У КОНТЕКСТІ ПОДРУЖНЬОГО СПІВЖИТТЯ  або  ЛІКНЕП ПО ТЕМІ «ЧИ ПРЕЗЕРВАТИВИ – ЦЕ ГРІХ?»

Про це ведуться дискусії вже багато десятиліть. Є вчення Церкви на цю тему, чи то в Енцикліках, чи то в Катехизмі. Хтось погоджується, хтось ні, хтось частково погоджується, хтось частково ні… Хтось вважає, що на цю тему повинні розмовляти лише ті, які у подружжі, а для «церковників» та ще й нежонатих нічого сюди суватися. Однак, це як сказати, що пацієнтам з їхніми проблемами нічого до лікаря ходити, бо в нього цих проблем немає, а психологи-консультанти лише тоді зможуть консультувати, коли самі опиняться в стані свого підопічного… З другого боку, в останніх часах, коли опрацьовувалися церковні документи щодо родинного життя, то крім біблеїстів, богословів-моралістів, етиків чи філософів, Католицька Церква теж консультувалася зі спеціалістами в царині психології, з родинами, та з усіма тими, які живуть даною справою (чи проблемою) на щодень.

Довелось недавно провести невелику розмову на цю тему з однією пані, у якої дійсно є важкі обставини у родині і питання контрацепції, з її точки зору, не таке однозначне. Тому на початку була коротка розмова, потім, як базу, я навів усі номери з Катехизму, які стосуються цієї теми (це, свого роду, як лікнеп у питання, щоб довго не шукати), і врешті, під кінець, висловив свою думку з приводу ситуацій, таких у цієї пані чи подібних. Можливо, того вчення видасться забагато, проте, у таких складних питаннях варто знати основу і всі передумови до такої чи іншої позиції Церкви, щоб знати, на чому стоїмо, і в межах якого поля ходимо, дискутуючи про ці справи.

Ось з розмови на цю тему:

Пані:

«Яка ваша думка про методи контрацепції в сім'ї? Чи можливо використовувати наприклад презерватив?»

Священик:

«А з природніми методами є проблеми?»

Пані:

«Є отче, він не дієвий в нашому випадку, тому що в мене цикл не стабільний. Папа Франциск каже, що батьківство має бути відповідальним. Тобто якщо природній метод не завжди є ефективний, перерваний статевий акт погано для партнера,(з фізіології),що тоді робити? Я противник абортованих і любих інших методів, що вбиває ембріон-дитину на любій стадії розвитку».

Священик:

«Передусім, то варто тут привести спочатку вчення Церкви, яке є в певному сенсі орієнтиром і нормою, а вже потім говорити про винятки.

У Катехизмі Католицької Церкви подано так:

1601 «Подружній союз, у якому чоловік і жінка встановлюють спільноту на все життя, спрямований своїм природним характером для добра подружжя і для народжування і виховання дітей: цей союз між охрещеними був піднятий Христом Господом до гідності таїнства» (Кодекс канонічного права, кан. 1055, § 1.).

1643 «Подружня любов передбачає цілісність, до якої входять усі складники людської особи: поклик тіла та інстинкту, сила чуттів та емоційності, прагнення духу і волі; вона передбачає глибоку єдність особистостей, таку, яка понад тілесним союзом веде до творення одного серця й однієї душі. Вона вимагає нерозривності й вірності у взаємному обдаровуванні; вона відкрита для плідності. Отже, йдеться про нормальні характерні ознаки всякої природної подружньої любові, але з новим значенням, яке не лише їх очищує й зміцнює, а й піднімає їх до рівня вираження правдиво християнських цінностей» (Іван Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 13.).

1652 «За самою своєю природою установа подружжя і подружня любов спрямовані до народжування й виховування дітей, якими вони немов увінчуються» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 48.). «Діти є найціннішим даром подружжя і приносять батькам найбільше добра. Сам Господь сказав це: «Не добре чоловікові бути самому» (Буг. 2,18) І «та й що від початку створив їх чоловіком і жінкою» (Мт. 19,4), бажаючи дати їм особливу участь у Своєму ділі творення; Він благословив чоловіка й дружину, кажучи: «Будьте плідні й множтеся» (Бут. 1,28). Тому справжня подружня любов, взаємна повага і вся сутність сімейного життя, яка з цього випливає, прямують до того, щоб, не забуваючи інших цілей подружжя, члени подружжя були налаштовані до відважної співпраці з любов'ю Творця і Спасителя, Який прагне через них поширювати й збагачувати Свою родину» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 50). 1653 Плідність подружньої любові поширюється на плоди морального, духовного і надприродного життя, що їх батьки через виховання передають своїм дітям. Батьки є головними й першими вихователями своїх дітей (Пор. II Ватиканський Собор, Декл. «Gaudium et spes», 3.). У цьому значенні головним завданням подружжя і родини є бути на службі життя (Iван Павло II, Апост. зверн, «Familiaris consortio», 28.).

Далі, вчення про моральність людських вчинків:

1749 Свобода робить людину суб'єктом моралі. Коли людина діє свідомо, то вона є, так би мовити, отцем своїх вчинків. Людські вчинки, тобто вчинки, вибрані добровільно, після міркування сумління, морально оцінюються. Вони є добрими або поганими.

І. Джерела моральності

1750 Моральність людських учинків залежить: – від обраного предмета; – від мети чи наміру; – від обставин дії. Предмет, намір та обставини становлять «джерела», тобто є складовими частинами, моральності людських учинків.

1753 Добрий намір (наприклад, допомога ближньому) не робить поведінку ні доброю, ні праведною, якщо вона беззаконна сама собою (як брехня й обмова). Мета не виправдовує засобів. Тому не можна виправдати засудження невинного як законний засіб для врятування народу. Але, з іншого боку, додатковий злий намір (як пуста гордість) робить злим діяння, яке само від себе може бути добрим (як милостиня Пор. Мт 6, 2-4.).

1754 Обставини, включаючи їх наслідки, є другорядними елементами морального вчинку. Вони спричиняються до збільшення або зменшення морального добра чи зла людських учинків (наприклад, сума якоїсь крадіжки). Вони можуть також применшити або збільшити відповідальність людини (наприклад, діяти під страхом смерті). Обставини не можуть самі собою змінити моральну якість цих учинків; вони не можуть зробити ні доброю, ні праведною дію, яка є зла сама собою.

1781 Сумління дозволяє прийняти відповідальність за вчинені дії. Якщо людина чинить зло, справедливий суд сумління може бути в ній свідком істини добра, як і водночас хибності її конкретного вибору. Вирок суду совісті залишається запорукою надії і милосердя. Засвідчуючи вчинену провину, він нагадує про прощення, якого треба просити, про добро, яке ще треба чинити, і чесноти, які треба безперервно розвивати з Божою благодаттю: «Заспокоїмо перед Ним серце наше, коли б нас звинувачувало серце: Бог більший, ніж наше серце, і Він усе знає» (1 Iв. 3,19-20).

1782 Людина має право діяти згідно з сумлінням і володіє свободою, щоб особисто приймати моральні рішення. «Людину не можна змушувати чинити супроти свого сумління, але також не можна їй перешкодити діяти згідно зі своїм сумлінням особливо коли це стосується релігії». (II Ватиканський Собор, Декл. «Dignitatis humanae», 3.).

1783 Сумління повинно бути сформованим, а моральне судження – просвітленим. Добре сформоване сумління є правильне і правдомовне. Воно формулює свої судження, керуючись розумом, згідно з правдивим добром, якого хоче мудрість Творця. Виховання сумління необхідне для людей, тому що вони зазнають негативних впливів і їх гріх спокушує, щоб надавати перевагу своїм власним судженням і відкидати авторитетне вчення.

1787 Іноді людина стикається з такими ситуаціями, які роблять моральне судження менш певним, а рішення – важким. Але людина завжди повинна шукати те, що є справедливим і добрим, і розпізнавати волю Бога, виражену в Божому законі.

1788 Для цього людина намагається інтерпретувати результати досвіду і знаки часу, за допомогою чесноти розсудливості, завдяки порадам обачливих людей і з допомогою Святого Духа . та Його дарів.

1789 Деякі правила застосовуються в усіх випадках: – Ніколи не дозволено чинити зло, щоб із нього вийшло добро. – «Золоте правило»: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7,12; Пор. Лк. 6,31; Тов. 4, 15). – Любов завжди має в собі пошану до ближнього і його сумління: «Згрішивши так проти братів і ранивши їхнє немічне сумління, ви грішите проти Христа» (1 Кор. 8,12). «Добре (...) не робити того, через що твій брат спотикнувся б, або спокусився, або знесилився» (Рим. 14,21).

2348 Усі хрещені покликані до чистоти. Християнин «одягнувся у Христа» (Гал. 3,27), Який є взірцем цнотливості. Усі вірні Христа покликані до життя в цнотливості, згідно з різними станами життя. У момент свого Хрещення християнин зобов'язався свою емоційність підкорити цнотливості. «Усі люди повинні відзначатися цнотливістю відповідно до різних станів свого життя; одні, обіцяючи Богові дівицтво або неодруженість, можуть чудовим способом легше посвятитися Богові неподільним серцем; інші - живучи згідно із загальним моральним законом, чи то як сімейні, чи неодружені» (Конгрегація віровчення, Декл. «Persona humana», 11.). Одружені покликані жити в подружній чистоті; інші практикують чистоту в стриманості: «Існують три види цієї доброчесності; цнотливість подружжя, цнотливість вдівства І цнотливість дівицтва. Ми не хвалимо котроїсь з них, відкидаючи інші. Саме цим багата дисципліна Церкви» (Св. Амвросій Медіоланський, Про вдів, 23.).

2350 Наречені покликані жити у стриманості. Це випробовування буде для них розкриттям взаємної пошани, школою вірності і скріплення в надії прийняти одне одного від Бога. Вони відкладуть до часу подружнього життя ті вияви ніжності, які властиві подружній любові. Вони повинні допомагати одне одному взаємно зростати в цнотливості.

2351 Розбещеність є невпорядкованою пожадливістю або непоміркованим задоволенням еротичної насолоди. Сексуальне задоволення є морально невпорядкованим, якщо його шукають заради себе самого, відокремлено від мети продовження роду і спільності.

2352 Під мастурбацією слід розуміти добровільне збудження статевих органів, щоб отримати еротичне задоволення. «Учительське Служіння Церкви, постійна традиція і моральна свідомість християн завжди стверджували без вагань, що мастурбація є актом, внутрішньо і серйозно невпорядкованим». «Якою б не була причина, добровільне використання статевої можливості поза нормальними подружніми стосунками суттєво суперечить їх призначенню». Тут пошук сексуальної насолоди здійснюється поза «статевим стосунком, який вимагається моральним законом, що реалізує в контексті справжньої любові повний сенс взаємного віддання себе і продовження людського роду» (Конгрегація віровчення, Декл. «Persona humana»,9.). Щоб сформулювати справедливу оцінку моральної відповідальності конкретних осіб і спрямувати до пастирської дії, треба врахувати чуттєву незрілість, силу набутих звичок, стан тривоги та інші психічні або суспільні чинники, які можуть применшувати чи навіть зводити до мінімуму провину.

2362 «Акти, через які чоловік і дружина з'єднуються одне з одним інтимно й чисто, є чесні і гідні. Вчинені справді по-людськи, вони є знаком і виявом взаємообдарування, через яке чоловік і дружина збагачують одне одного радістю і вдячністю» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 49.). Сексуальність є джерелом радості і задоволення: «Бо Творець Сам (...) учинив, що в цій функції [дітонародження] чоловік і дружина відчувають радість і задоволення тіла й душі. Отже, чоловік і дружина не чинять нічого поганого, шукаючи цього задоволення і втішаючись ним. Вони приймають те, що Творець їм призначив. Однак чоловік і дружина повніші вміти тримати себе в межах праведної поміркованості» (Пій XII, Промова 29 жовтня 1951 р.).

2363 Через подружнє єднання здійснюється подвійна мета шлюбу: добро самого подружжя і передавання життя. Не можна розділяти цих двох значень або вартостей подружжя, не спотворивши духовного життя пари та не наражаючи на небезпеку добра подружжя та майбутнього родини. Таким чином до подружньої любові чоловіка і жінки ставиться подвійна вимога – вірності і плідності.

2366 «Плідність є даром, метою подружжя, бо подружня любов за своєю природою прагне бути плідною. Дитина не приходить іззовні, щоб долучитися до взаємної любові подружжя; вона з'являється в самому серці цього взаємного дару, плодом і здійсненням якого вона є. Тому Церква, яка «виступає за життя» (ІІ Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 30), навчає, що «необхідно, щоб всякий подружній акт сам собою був відкритим для передавання людського життя» (Павло VI, Енц. «Humanae vitae», 11.). «Це навчання, багато разів викладене Учительським Служінням, грунтується на нерозривному Зв'язку між двома значеннями подружнього акту: поєднання і народження. Цей зв'язок встановлений Богом, і людині не дозволено самовільно його розривати» (Павло VI, Енц. « Humanae vitae «, 12; пор. Пій XI, Енц. « Casti connubii «: DS 3717.).

2367 Чоловік і дружина, покликані дати життя, беруть участь у творчій силі і батьківстві Бога (Пор. Еф. З, 14-15; Мт. 23, 9.). «У місії подружжя передавати життя і бути вихователями тих, кому вони його дали, чоловік і дружина є співпрацівниками Божої любові і наче її виразниками. Отже, вони повинні виконувати свій обов'язок з усією людською і християнською відповідальністю» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes «, 50).

2368 Особливий аспект цієї відповідальності стосується регулювання народжуваності. Зі справедливих і слушних причин (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 50.). чоловік і дружина можуть хотіти відкласти час народження своїх дітей. При цьому їм необхідно переконатися, що їхнє бажання не йде від егоїзму, лише відповідає справжній великодушності відповідального батьківства. Окрім того, вони повинні узгодити свою поведінку з об'єктивними критеріями моральності: «Коли йдеться про узгодження подружньої любові з відповідальністю передавання життя, мораль поведінки залежить не лише від щирості наміру і від оцінки мотивів; вона повинна визначатися об'єктивними критеріями, які випливають з самої природи людини та її вчинків, які зберігають у контексті правдивої любові цілісне значення взаємообдаровування себе і народження людини; це можливо тільки, якщо подружня доброчесність практикується щирим серцем» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 51.).

2369 «Тільки захищаючи ці два істотні аспекти – єднання і народження – подружній акт нерозривно зберігає своє значення взаємної і справжньої любові і своє спрямування до найвищого покликання людини до батьківства» (Павло VI, Енц. «Humanae vitae», 12).

2370 Періодична стриманість, методи регулювання народжуваності, сперті на спостереженні за собою і використанні періодів неплідності (Павло VI, Енц. « Humanae vitae «, 16), відповідають об'єктивним критеріям моральності. Ці заходи шанують тіло чоловіка й дружини, сприяють ніжності між ними і вихованню правдивої свободи. І навпаки, по суті поганою вважається «будь-яка дія, яка, чи то в передбаченні подружнього акту, чи то під час нього, чи під час розвитку його природних наслідків, ставить собі за мету або є шляхом зробити народження неможливим» (Павло VI, Енц. «Humanae Vitae», 14:

«Природному значенню подружнього акту, яке виражає цілковите взаємовіддання подругів, контрацепція протиставляє об'єктивно протилежне значення, в якому не йдеться про цілковите віддання себе іншому. Звідси походять не лише конкретна й активна відмова від особистої відповідальності за життя, а й фальшування внутрішньої правди подружньої любові, яка покликана бути цілковитим даром для особи. Ця антропологічна і моральна розбіжність між контрацепцією і використовуванням ритмів неплідності відображає дві непримиренні між собою концепції особи і людських сексуальних стосунків» (Іван Павло II, Апост. зверн. «Familiaris consortio», 32.).

2371 «Крім того, нехай усі знають, що людське життя та обов'язок його передавання не обмежуються цим віком: своє мірило і своє повне значення вони мають тільки у відношенні до вічного призначення людей» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. «Gaudium et spes», 51.).

2398 Плідність є одним із благ, дарів і цілей подружжя. Даючи життя, подружня пара бере участь у батьківстві Бога.

2399 «Регулювання народження є одним із аспектів відповідального батьківства і материнства. Законність намірів подружньої пари не виправдовує вживання засобів, морально неприйнятних (наприклад: пряма стерилізація або контрацепція)».

Пані:

«Шкода, що ми не мали можливості поспілкуватися з вами… В мене ще купа питань народилося...»

Священик:

«Це таке вчення маємо у Катехизмі. Воно є базою. І вже тоді, виходячи з цього вчення, належить шукати розв'язань у конкретних питаннях. Наприклад, кажемо, що вбивство - це гріх. І це база. Але ж і захисники своєї країни інколи вбивають. Тому тут питання, в якій мірі зло вбивства в даному випадку є гріхом, або ні, а якщо гріхом, то наскільки важким чи не важким. Подібно з сексуальним життям: певні вчинки є добрі або погані по своїй природі. І це належить брати до уваги. Наприклад, статевий акт, який «захищений» від завершення. І тоді вже виходячи з цього, з конкретної ситуації, розглядати конкретний випадок: чи не було іншої можливості? Чи це було конечне? Чи це був дійсно вибір так би сказати «меншого зла»? Від цих обставин залежить моральна оцінка даного конкретного способу співжиття.

Але у будь-якому разі, контрацепція не є нормою у світлі християнського вчення про подружню любов – цього треба бути свідомим.»

Пані:

«Це все правильно, але з точки зору сім'ї, яка живе в двох кімнатній квартирі в одній кімнаті батько пенсіонер, а в іншій сім'я з трьома дітками і фінансово вони і так кінці з кінцями зводять. Вони як відповідальні батьки розуміють це все вчення церкви і є відкриті на життя, тобто якщо жінка навіть з презервативом завагітніє, то вони збережуть і народять 4 дитинку. Але хоча б якось берегтися треба, тому що фінансової підтримки нема ніякої».

Священик:

«Ну от ці обставини і повинні братися до уваги в кожному конкретному випадку. Головне, що належить пам'ятати, неприродній спосіб співжиття не можна трактувати як норму чи як «дозвіл», лише як крайній виняток у безвихідній ситуації».

Пані:

«Зрозуміло...»

Священик:

«Мені трохи важко про це говорити з браку досвіду родинного життя, тому я тут, звичайно «теоретик»...

Пані:

«А сімейні отці не сильніші за вас..».

Священик:

«Ну, буває.. (з досвіду сповідника 🙂 )

Пані:

«Можливо, колись переглянуть це питання на синодах і якісь доповнення зроблять».

Священик:

«Можливо :-)».

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/blog/74031/

Следующая новость
Предыдущая новость

Качественная печать картин на холсте с доставкой На Косівщині покійників до церкви переправляють канатною дорогою Политеизм как побочный продукт древней глобализации Возможный запрет онлайн Ирландской национальной лотереи Оригинальные кеды Converse

Публикации