Владика Климент, архієпископ Сімферопольський та Кримський Православної церкви України

21.03.2019 17:34 0

Владика Климент, архієпископ Сімферопольський та Кримський Православної церкви України

Розмовляла Лана Самохвалова

"Укрінформ", 21 березня 2019

Фото Генадія Мінченка

Без української держави не буде церкви, а без церкви – не буде держави

Владика Климент, архієпископ Сімферопольський та Кримський ПЦУ, який опікується православними Помісної церкви України в Криму (колись єпископ Київського патріархату) – він нібито й з нами в Україні. І нібито – ні.

Він включає український номер мобільного телефону лише тоді, коли приїжджає на материкову Україну.

Що відбувається в інші періоди його служіння в анексованому Криму, про це ми дізнаємося лише під час екстремальних ситуацій. Ось священноначаліє нової Православної церкви в Україні повідомляє про те, що приміщення його єпархії хочуть відібрати та… просить молитов. Ось воно ж повідомляє, що владику Климента заарештовано, коли він їде на зустріч із ув’язненим Павлом Грибом, та просить молитов... А ще ми дізнаємося, що його під час затримання в окупованому Криму звинувачують то у лайливій лексиці на базарі, то у крадіжці власного архієрейського одягу із власної церкви. Нічого більш безглуздого вигадати не можна: єпископ «краде» власний одяг у храмових приміщеннях, який купив та облаштував коштом власної єпархії!

Владика – там і тут. Там, у Криму – із українськими вірними та ув’язненими, тут – із нами. Він наче маяк, про який всі знають, що він має світити, і він одночасно – проблема, бо щось з українською церквою в Криму треба робити. Він – яскравий приклад того, як непросто церкві в окупації. Його публічні оцінки економічної та політичної ситуації на півострові не вирізняються обережністю, але оцінка ситуації, коли він був затриманий особисто, дуже стримана. Він не звинувачує нікого персонально – вірна ознака, не хоче дратувати фактичних господарів Криму.

Чому? Це ж так очевидно. Він – плоть від плоті цієї землі, всі громади, храмові приміщення, від свічки до ікони колишнього Київського патріархату – дбайливо ним придбані. Він будував це релігійне життя української церкви, і він дуже хоче його зберегти. Кожен із сотень його вірних порахований. Він знає його на ім’я та в обличчя. Я бачила таких священиків української церкви з інших країн. В їхніх очах читається одна універсальна фраза: «Пастир там, де паства. Нема пастиря без пастви та пастви без пастиря». Навіть у Криму. Ми ж із вами добре знаємо, що там ще є українські вірні.

У Київ він приїжджає на кілька днів, нам вдається побачити його на конференції, присвяченій тематиці путінських воєн у Східній Європі. Ми сидимо з ним, і обоє слухаємо виступ про освіту та гуманітарну ситуацію в Криму. Я зі здивуванням дізнаюся, що в Криму, де офіційно українську мову вчать щось близько чотирьох сотень дітей (раніше біло 13 тисяч), близько двадцяти тисяч жителів опановують її приватно. Скрушно дивлюся на фото, як там одягають у костюми «безсмертного полку» дітей, які ще сидять у візочках і яким навряд чи є рік, і дізнаюся, що в Криму небезпечно носити вишиванки.

Перехоплюючи мій вражений погляд, владика каже: «Це наше життя сьогодні. Це – Крим».

Його виступ про ситуацію Криму також уважно слухають, просять зробити все, щоб він потрапив до бранців. А по завершенні ми сидимо із ним у залі й я слухаю його відповіді на мої запитання та роздуми.

- Владико, давайте повернемося до того березневого дня, коли вас зняли з автобуса, затримали і не дали заїхати до Павла Гриба. Ви так із ним і не побачилися?

- Я був через кілька днів на засіданні в Ростові. (Там перебуває заручником Павло Гриб – авт.). Я бачив Павла, ми поспілкувалися, я посповідав його, почитав молитви. Ми намагаємося використовувати різні законні методи, щоб потрапити до наших хлопців.

- Ви працюєте над відвідинами ув’язнених?

- Працюю. Російське законодавство дозволяє представнику релігійної організації відвідати того чи іншого ув’язненого згідно з його заявою до керівництва колонії чи СІЗО. Тобто все, що я зараз роблю, то робиться як приватні домовленості з адвокатами. Але кожне відвідування – це велика робота, в якій я – складова роботи адвоката. Все відбувається під контролем адвоката. Я не можу діяти самостійно, щоб не зашкодити.

- Ок. Давайте про ситуацію української церкви в Криму поговоримо.

- Зараз стоїть питання про те, що я, як єпископ, або реєструюся за законодавством Російської Федерації, або змушений покинути територію Криму.

- Зараз там існує єпархія. Що пропонують вам?

- Мова йде про реєстрацію православної парафії за законодавством РФ. Усі прекрасно розуміють, що парафія чи єпархія Православної церкви України не може бути зареєстрована в Криму. Там не буде зареєстрована жодна структура, чий центр перебуває на материковій Україні. Але ми можемо зареєструвати незалежну православну парафію без прив’язки до будь-якого центру. Зараз наші юристи досліджують це. Позиція Сергія Аксьонова (один зі ставлеників Кремля в Криму – ред.) така: протягом трьох місяців я маю визначитися, в якому правовому полі я повинен перебувати. Якщо я залишаюся в правовому полі РФ, то тоді вирішується питання з приміщенням, яке я займаю. Якщо я не залишаюся в правовому полі РФ, то це приміщення в мене забирають, а Православна церква України на території Криму припиняє своє існування.

- А росіяни гарантують, що якщо ви зареєструєтеся, як вони скажуть, то вам дадуть можливість служити?

- Те, що мене протягом п’яти років не виселили, дає підстави думати, що за виконання їхніх умов мене й не виселятимуть. І думаю, що Аксьонов не дав би таких обіцянок, якби не був уповноважений їх давати. До того, ж місцеві чиновники з міністерства майна підтвердили це.

- Тоді краще реєструватися так, як вони скажуть – ким завгодно.

- Дуже складне питання. Але в ході вирішення я вимагаю і від міністерства культури, й від Департаменту в справах релігій – гарантій своєї безпеки. Щоб після того, як буде зареєстрована парафія, мене не судили на території материкової України, як колабораціоніста та зрадника. Бо боюся, що після такої реєстрації наші чиновники почнуть зчиняти галас проти мене.

МОЖНА ЗАЛИШИТИ КРИМ, АЛЕ ПАСТИР – ТАМ, ДЕ ПАСТВА, ЦЕ АЛЬФА ТА ОМЕГА

- Очевидно, ви не можете залишати паству. Я особисто знаю людей, які не можуть змусити себе зайти в храми Московського патріархату, хоча були його вірянами 20-30 років. Звичайно, такі є в Криму. Не можна їх залишати без літургії.

- Можна демонстративно залишити Крим та стати героєм на тиждень в Україні. Але пастир – там, де паства, – це альфа та омега… Сотні моїх вірян в силу тих чи інших причин не можуть виїхати з Криму. Ми не можемо залишити їх без сповіді, причастя, святих таїнств. Це основні духовні потреби.

- Хто ваші віряни?

- Наші віряни – не лише українці, це й етнічні росіяни з материкової України. Це православні християни. Я не ділю вірян за мовною чи національною ознакою. Якщо людям добре в нашому храмі молитися, то моліться. В нашому храмі ніколи не виникало питання мови чи національності.

- Якою мовою служать?

- Всі богослужіння звершуються українською. Але деколи російськомовні віряни приватно замовляють службу церковнослов’янську. Тому, повертаючись до необхідності реєстрацій, – вона потрібна і щоб зберегти майно, яке маємо.

- Тобто умова така: реєстрація в Криму нашої громади під гарантії служити?

- Так. Але я йду на це під гарантії України, що не матиму тут проблем.

У нас дев’ять парафій. Вони мають відправи в тих приміщеннях, які є власністю єпархії. Тому це потрібно також і для того, щоб зберегти власність української церкви.

ТОМОС РОЗПОЧИНАЄ НОВУ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ. МИ ОТРИМАЛИ ДОКУМЕНТ, ЯКИЙ ПОВИННІ ЗБЕРЕГТИ, ВІДПРАЦЮВАТИ ТА ПРИМНОЖИТИ

- Як ви проживаєте події, пов’язані з Томосом?

- Я живу на території Криму, а останні п’ять років, явно непрості, – ми перебуваємо у своїх проблемах. Тож коментувати події на материковій Україні мені важче.

Але, безумовно, Томос розпочинає нову історію України. Ми отримали документ, який повинні зберегти, відпрацювати та примножити. Бо сама по собі грамота не є чинником консолідації. Більше того, консолідації та єдності не так вже й багато.

У Криму нема офіційно Російської православної церкви, є офіційно УПЦ (МП) з центром у Києві

Одні це пов’язують із політичною кампанією, інші дивляться, як на трагедію, на розрив із РФ, ще когось бентежить, що інші помісні церкви не поспішають нас визнавати. Але це все проблеми росту та укріплення, не будемо на це зважати.

Принципово те, що в Україні є гілка православ’я, яка є складовою Вселенської православної церкви. Все решта: визнання Томосу іншими чи невизнання, співслужіння чи ні – це все політичні питання, які не мають жодного відношення до цілісності церкви, як Тіла Христового. Ми є Тілом Христовим, Єдиною помісною Вселенською Церквою.

РПЦ, згідно з міжнародним правом, не може реєструватися в Криму, бо потрапляє під санкції. Жодного разу патріарх Кирило не був у Криму

Надання Томосу укріплює державу. Нівелюється міф про три братніх народи, в якому домінував старший брат. Ці всі події повертають нас до нашого народження, Київської купелі Володимира Великого.

А якщо конкретний приклад, то хочу згадати ситуацію, пов’язану із Томосом. Колишня УПЦ КП на території Криму завжди була під гнітом… Сьогодні ситуація така, що в Криму нема офіційно РПЦ, є офіційно УПЦ (МП) з центром у Києві. РПЦ, згідно з міжнародним правом, не може реєструватися там, бо потрапляє під санкції. Їхні активи можуть бути арештовані. Жодного разу патріарх Кирило не був у Криму. Ми ж (колишня УПЦ КП) завжди були «п’ятою колоною» на території спочатку проросійського, а зараз контрольованого Росією Криму.

Крим із гуманітарною та й релігійною політикою віддавали на відкуп місцевій владі, аби він залишався в складі України. Ми не могли ані землю взяти, ані приміщення. Бо Кримській владі до 2014 року не подобалося, що є такий потужний центр. Ми розвивалися під протистоянням, у нас довго не реєстрували парафії. Нам не давали можливості мати приміщення. Ми придбали майно коштом управління єпархії для наших релігійних громад.

9 релігійних осередків зараз збережені на теренах Криму. Решта, що нам давали у користування, – закриті. Якби до 2014 року акцент був би на розбудову та зміцнення українських церков, то осередків було б значно більше.

Коли мене запитували, чому мало парафій, я тоді переконував: вони мають бути міцні, аби на випадок критичної ситуації вони функціонували. З мене тоді сміялися: яка, мовляв, критична ситуація. Але, враховуючи, що я є кримчанином, я розумів, що рано чи пізно відбудеться те, що відбулося.

І, відверто кажучи, те, що відбулося в 2014-у році, – це ще легкий переляк, ми боялися, що буде, як на Донбасі, – кровопролиття. І попри все, наші парафії залишилися.

Якщо держава хоче бути державою, то депутати повинні зосередитися на зміцненні нашої української церкви. Без церкви Україна не буде державою. Без держави – не буде церкви. Це взаємопов’язані речі. Це ілюструється історією від Ярослава Мудрого, Петра Могили й Івана Мазепи до Криму.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/society_digest/75159/

Следующая новость
Предыдущая новость

В Киеве исламские шейхи вошли в жюри конкурса верстки и графического дизайна Компрессорные станции по ценам производителя УПЦ угледіла в парламенті ще один "антицерковний законопроект" Почаевская лавра продолжает молиться о "спасении России, о восстановлении православной монархии" Вячеслав Кантор - современный общественный деятель

Публикации