Бути стійким під час конфлікту: Соціологи УКУ досліджують бар’єри та можливості отримання психологічної допомоги в Україні

09.08.2017 15:36 6

Сайт УКУ, 1 серпня 2017

Як досвід проживання на території військових дій впливає на повсякденне життя переселенців і колишніх військових, якими є поширені забобони щодо отримання професійної психічної допомоги, яка політика існує щодо психічного здоров’я в Україні – ці та низка інших питань лягли в основу нового дослідницького проекту «Психічне здоров’я та благополуччя внутрішньо переміщених осіб: тактики пристосування та стійкості у постраждалих від конфлікту суспільствах», який розпочинає кафедра соціології УКУ разом з іншими українськими колегами та Університетом Бірмінгема.

За даними дослідження організації International Alert, близько третини внутрішньо переселених людей зазнають різних форм проблем із психічним здоров’ям, але тільки 26% звертаються по професійну допомогу. Новий проект допоможе з’ясувати, яких внутрішньодержавних та міжнародних заходів треба вжити для вирішення цих проблем.

За словами керівника кафедри соціології УКУ, однієї з ініціаторів проекту, професора Оксани Міхеєвої, в українському суспільстві поступово змінюється сприйняття психологічної допомоги, однак є ще багато стереотипів і упереджень.

Ідея самого проекту виникла ще у 2014 році, коли під час глибинних інтерв’ю люди скаржилися на погіршення свого емоційного стану і загострення хронічних хвороб через пережиті травмуючи ситуації воєнних дій та вимушеного переселення, – розповідає науковець. – Деякі з опитаних визнавали потребу в отриманні психологічної допомоги, інші були упереджені через певні острахи з приводу професійності психологів. За оцінками опитаних нами експертів (психологів та психіатрів) сучасні українці у кризових моментах здебільшого спочатку звертаються до священика або до знахарки, тоді йдуть до терапевта, витрачаючи кошти на діагностику хвороби, дізнаються, що вони фізично здорові і лише після цього їм можуть порадити звернутися до психолога або до психіатра. Але на останній крок наважаються не всі через ті ж стереотипи, з яких лідирує страх стати «діагностованим.

В Україні все ще відіграє роль певна інерція радянської свідомості, оскільки у пізньорадянські часи психіатрію використовували як один із способів боротьби з інакомисленням.

«Я ще застала той час, коли люди пишалися діагнозом шизофренія. Це було майже синонімом творчої людини, таланту та геніальності. Саме такі люди були неугодними системі, і їх запроторювали до психлікарень. По суті, тоді психіатрію поставили на службу державі, і це одна з причин, чому до неї сформувалося упереджене ставлення. Цінність нового проекту в тому, що ми також можемо вплинути на зміну ставлення до фахівців психічного здоров’я і долучитися до популяризації культури психічного здоров’я в Україні. Адже в нашій країні disability поки що сприйняли лише у фізичному сенсі, психічний аспект є ще тerra incognita», – пояснює Оксана Міхеєва.

Щоправда, все ж є і позитивні зрушення – зокрема, початок формування культури прийняття різності, поступове зростання розуміння інклюзивності і повернення в суспільний простір тих людей, яких іншували та викидали за межі соціальної взаємодії, – зазначає професорка.

Сьогодні суспільство починає крок за кроком усвідомлювати, що від інакшості ми переходимо до різноманіття. Проблемним залишається питання «інклюзивної освіти», яка тільки вибудовує підходи розуміння і ставлення до людей з особливими потребами, напрацьовує коректну фахову термінологію і формулювання у цій сфері.

«Якщо йдеться про інклюзивну освіту в школі, то вчителька і батьки повинні створити таке середовище, щоб дитину з особливими потребами не сприймали як стигматизовану. На щастя, сьогодні лунають голоси тих, кого безпосередньо стосуються питання цивілізованого розуміння відмінності. Одна з жінок, яка має особливу дитину, нещодавно ділилася своїми враженнями щодо школи, яка впроваджує інклюзивну освіту. В опитуванні серед батьків звучало формулювання про те, чи можна інтегрувати в клас дитину з особливими потребами для того, щоб інші діти, що там навчаються, могли виховувати в собі гуманне ставлення. Мама такої дитини зауважила, що її дитина – не тренажер і не повинна тренувати інших в гуманності. Цей випадок є показником того, що ми лише закладаємо основу і перебуваємо на початковому етапі формування інклюзивної системи у всіх аспектах і часто, здавалося б, благі наміри, насправді є продовженням іншування», – пояснює Оксана Міхеєва.

Ще одна із проблем – це низька доступність до психологічних послуг жителів сільської місцевості: «Людина тривалий час живе у стані хронічного стресу, наслідків якого можна уникнути або зменшити, вчасно звернувшись за психологічною допомогою. Однак у сільській місцевості відсутня мережа таких фахівців. Там люди позбавлені можливості отримати психологічну корекцію».

Науковий проект проводитиметься у межах всієї України із використанням кількісних та якісних методів дослідження – обстежень для вивчення посттравматичного синдрому, сподівань та стійкості; поглиблені інтерв’ю з вимушеними переселенцями, спеціалістами з психічного здоров’я, органами влади та неурядовими організаціями; аналізу статистики в сфері психічного здоров’я.

До команди проекту входять колеги з Бірмінгемського університету: доктор Ірина Кузнєцова (головний дослідник), доктор Джон Раунд з School of Geography, Earth and Environmental Sciences, доктор Йонатан Катлінг, School of Psychology, професор Оксана Міхеєва з Українського католицького університету та доктор Світлана Бабенко з Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проект фінансується Wellcome Trust Institutional Strategic Support Fund (Великобританія).

Источник

Следующая новость
Предыдущая новость

Вже чотири виробники халяльної курятини присутні на вітчизняному ринку Єпископ УПЦ КП обговорив питання співпраці з Управлінням охорони здоров’я Житомирської ОДА Глава УПЦ КП обговорив з владою Буковини державно-церковні стосунки На Луганщині селяни звинуватили настоятеля 100-річної церкви в її руйнації Семинар для йогов по технике медитации Випассана

Публикации