Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

10.01.2019 21:10 6

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Іван Матковський

"Фотографії старого Львова", 09 січня 2019

Восени польська газета «Kurier Poznański», фінансована проросійськими елітами, назвала о. Климентія польським ренегатом. Це пролунало в контексті повідомлення про його арешт в Уневі, який був пов’язаний з «українською пропагандою у Східній Малопольщі і конгресом комуністів у св. Юра» [KurierPoznański. — № 263. — 16 листопада 1923 р. — С. 1].

Поліцією був проведений обшук, результати якого, як стверджує видання, стали підставою до арешту і конвоювання його до Перемишлян, з метою прийняття рішення, за звинуваченнями, у суді. Видання зазначає, що цей факт викликав велике занепокоєння у русинів. Про цю прикру подію з посиланням на львівську газету «Вперед» повідомляла краківська газета «Czas» [Czas. — № 264. — 18 листопада 1921 р. — С. 3]. Як повідомляло видання, арештували також о. Якова Вергановського (1847–1927) і відомого українського поета Степана Чарнецького (1881–1944). О. Климентія арештовано по закінченніреколекцій, які він відбував у оо. Ісусівців. Автор повідомлення у газеті «Czas» зазначає, що у зв’язку з цим до Варшави виїхала делегація українців у складі п’ятьох політиків на чолі з екс-послом парламенту Бачинським. Очевидно, у повідомленні йшлося про Лева Бачинського (1872–1930), який у період 1907–1918 рр. був послом австрійського парламенту.

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Брати Шептицькі: Леон, Казимир (о. Климентій), митрополит Андрей (Роман), Олександр, а також Ядвіга Шембек (дружина Леона) та Ізабелла Собанська (дружина Олександра). Фото з фондів Muzeum Narodowe w Warszawie.

Справа арешту згаданих українців не є дослідженою істориками і очевидно була фрагментом репресивних дій, які відбулися після замаху у Львові на Юзефа Пілсудського, вчиненого, як пізніше виявилося, більшовицьким та німецьким агентом Степаном Федаком. Фальшивими також були згадані звинувачення про причетність Шептицьких до якихось зборів комуністів, оскільки він не займався жодною політичною діяльністю, про що зрештою сам напише у одному з листів, які тут публікуємо.

Переслідування о. Климентія на цьому не закінчилися. У листі від 11 травня 1922 року до брата генерала Станіслава Шептицького він детально описав «наліт», вчинений польською поліцією на Унівський монастир:

Унів, 11.05.1922 р.
Станіславові Шептицькому Краків

Мій дорогий!

Недавно писав з вітаннями — сьогодні з іншою справою. Вчора від 6 ранку до 4.30 після по­лудня в Уневі була ревізія: 40 людей із військової жандармерії — комісар поліції, комісар старо­ства, якийсь капітан копали в пивниці, розбивали мури, розкопали в церкві гробівець світлої пам’яті кард. Левицького, у мене з 5 годин кожен клаптик переглядали. Результат: знайшли щось 300-кількадесят корон австрійських сріблом і нікелем, які брати замурували ще в 1920 перед більшовиками, — тепер знайшли і забрали. Повідомляю Тобі про це, щоби Ти знав, які тепер по­рядки. Ледве, за моєю вимогою, написали протокол про те, що взяли, і мені залишили квитанцію. Прекрасне використання військ і поліції, щоб у монастирях, які займаються вихованням сиріт, за­бирати знайдені гроші! Коли я просив про знижку мита на вино для Служби Божої, то відмовили й здерли ще, окрім 1150 од. брутто від літра, 10% понад максимальний тариф, цілком несправедливо — всі наші рекурсії відкинули, а тепер ще приходять і забирають гроші з допомогою війська й поліції. Насолода жити під такою владою! Пишу, бо знаю, що Ти знатимеш, що з цим зробити. Сердечно Тебе вітаю. Від Р. картка з Браз. — у кінці червня повертається до Сполучних Штатів. Бог із Тобою, мій дорогий.

Завжди Твій Климент

P.S. Непотрібно Тобі додавати, що працюю тільки веденням монастирських справ і парафією, а політикою займатися не маю часу та й не хочу.

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Станіслав граф Шептицький, генерал броні Війська Польського. 1923 р.

Тому це — справжня напасть, нічим не виправдана, але тут образ усього режиму, якому ми тут є піддані.

Подібне ставлення влади до монахів-студитів знаходимо й пізніше. Зокрема, у газеті «Gazeta Robotnicza» від 1 грудня 1922 року повідомляється, що монастир студитів у Зарваниці є «осередком українського саботажу на всю околицю». Газета інформує, що після обшуків знайдено докази такого твердження і внаслідок цього арештовано настоятеля монастиря.

Згаданий у листі кардинал Левицький — це Михайло Левицький (1774–1858) — католицький єпископ греко-католицького обряду, кардинал. Як пише о. Климентій, ніякою «українською агітацією» й «політикою» ні він, ані студити не займались. Можемо припустити, що така форма репресій була відповіддю на діяльність, яку Митрополит Андрей розвинув у контексті своєї місії на Заході, спрямованої на формування засобів порятунку залишків католицької Церкви у тодішній більшовицькій Росії та на окупованих нею територіях. Ці заходи також представлялись у пропагандистській пресі як дипломатична акція Митрополита, метою якої було визнання на міжнародному рівні Української держави — з числа територій, що перебували у складі Польщі. Така думка в історіографії побутує і нині. Однак, у тодішній пресі залишилося багато свідчень, в яких Митрополит Шептицький давав відповідь на закиди, що питання Української держави — це питання міжнародної спільноти й українських політичних еліт. Сам особисто він, як Митрополит, висловлювався за відновлення державності, однак підкреслював, що ніхто його не наділяв мандатом до ведення переговорів на міжнародному рівні. Сам факт заяв у польській пресі про дотичність Митрополита Андрея до т. зв. «українського питання» сприймався тогочасним польським суспільством дуже негативно. У контексті цієї ситуації потерпав, ясна річ, о. Климентій із ввіреними йому монахами як «підозрілий елемент» для тодішньої польської влади.

Про діяльність о. Климентія в ті роки згадує Ян Сильвестр Шептицький (1905–1980), син Леона Шептицького, який після о. Климентія одідичив маєтки у Дев’ятниках:

«Потім Стрик щораз частіше з’являється на Міцкевича, 24 [сьогодні це вулиця Листопадового Чину — І. М.], де ми з Матір’ю Йосафатою мешкали у гімназійні часи. У смутні дні 1922 року Він приносить потіху після смерті Сюлі й під час її похорону у Прилбичах, і пізніше під час мого тифу на Зеленій. Ми навіть не зауважили, як, кружляючи між Львовом та Уневом, Стрик закладав підвалини Чину Студитів, як збирав новиків й готував їх до чернечого життя, як організовував різні майстерні, де брати мали би працю і джерела утримання. Узимку1922–1923 років у Львів приїхав Апостольський Візитатор Дженоккі. Стрик Митрополит був тоді у Південній Америці, а о. Климентій приймав Його і якось на обід до моїх Батьків, на Зелену, привозив».

[Мова про Софію Марію Броніславу графиню Шептицьку герба Власного (1904–1958), пізніше сестру-монахиню Марію Йосафату, дочку Ядвіги й Леона Шептицьких; Сюля — її молодша сестра; «на Зеленій» — тут сім’я Леона графа Шептицького мала дім-віллу, побудовану наприкінці XIX віку для Адама Замойського; після 1945 р. тут міститься Обласна науково-педагогічна бібліотека. Будівля знаходиться у Львові за адресою: вул. Зелена, 24]

Тут кількома реченнями подаємо характер діяльності о. Климентія в ці роки. Перш,ніж прокоментуємо приїзд до Львова візитатора Дженоккі, зауважимо тільки, що в грудні 1922року о. Климентій виїжджає до Відня, щоби заопікуватися Митрополитом Андреєм, який повернувся з тривалої подорожі з-за океану [Kurier Warszawski. — № 355. — 29 грудня 1922 р. — С. 2]. Очевидно, передбачалося повернення обидвох братів Шептицьких до Галичини, оскільки про це згадує преса, що Митрополит повертається до Львова у товаристві о. Климентія [Kurier Poznański. — № 25. —1 лютого 1923 р. — С. 7]. Однак, Андрей Шептицький залишився у Відні очікувати на дозвіл на в’їзд до Польщі.

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Митрополит Андрей Шептицький після повернення з заслання з Росії

Джованні Дженоккі був номінований Апостольським Візитатором у Галичині в лютому 1923 року. Католицький часопис «Przegląd katolicki» з посиланням на італійське видання «Obsservatore Romano» сповістив про це рішення у виданні на останній сторінці від 8 лютого 1923 року. За повідомленнями, о. Дженоккі мав прибути, щоби здійснити візитацію греко-католицьких єпархій. До Львова дипломат приїхав 1 березня 1923 року і мав перебувати 7 днів, після чого була запланована подорож на Станіславівщину [Rzeczpospolita. — № 60. — 2 березня 1923 р. — С. 1]. Замість запланованого тижня візитаторпробув у Львові 10 днів і весь цей час ним опікувався о. Климентій. 10 березня 1923 року Дженоккі відбув до Станіславова (нині Івано-Франківськ) [Słowo. — № 60 (186). — 15 березня 1923 р. — С. 4]. У тім часі було оголошено рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 р., за яким східна частина Галичини остаточно закріплювалася в межах Польщі. До Риму Дженоккі відбув 22 березня 1923 року [Czas. — № 66. — 23 березня 1923 р. — С. 1].

Цей рік був багатий на інтриги, які плели навколо Митрополита Андрея «зичливці» міжнародного рівня. Однак о. Климентій наполегливо розбудовує студитів, не вдаючись у політичні справи.

У червні до родини Шептицьких прийшла радісна звістка: президент Польщі Станіслав Войцеховський 13 червня 1923 року затвердив на посаді міністра Військових справ генерала Станіслава графа Шептицького. Вже у серпні міністр Шептицький вчиняє символічний крок, слід якого залишається й сьогодні. На честь спільної польсько-української перемоги над більшовиками, він наказом № 126 від 4 серпня 1923 року встановив День польського вояка, яке щорічно відзначається 15 серпня. За григоріянським календарем, вірні латинської католицької традиції цього дня святкують Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, аналог якого у східній церковній традиції — Успіння Богородиці.

Того ж серпня трапився міжнародний скандал під час в’їзду Митрополита Андрея в країну. У ніч з 22 на 23 серпня 1923 р. його затримано представниками офіційної польської влади на польсько-чехословацькому кордоні й перевезено до монастиря сестер Шариток у Познані, де було піддано двомісячному домашньому арешту. Підставою стала діяльність Митрополита, скерована, як стверджувала польська влада, на утворення Української держави, а також брак лояльності до польського уряду. Іншою причиною такого ставлення до Митрополита була сильна позиція проросійської партії в Польщі, названої «ендеція» — націонал-демократія. Галицький Владика зі своїми планами розбудови католицької Церкви в Росії був надзвичайно невигідною особою в цій частині світу.

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Унів. Фото з фондів цифрової бібліотеки Polona

28 серпня 1923 року щорічний церковний празник в Уневі з нагоди Успіння Богородиці переріс у політичний мітинг. До монастиря студитів помолитися прийшлипонад 50 тисяч греко-католиків із всієї Галичини. Після Богослужінь, які очолював о. Климентій як господар осередку, присутні прийняли резолюцію, якою звертались у заяві-протесті до польської влади з вимогою негайно звільнити Митрополита:

1923 р., серпня 28,
Унів, пов. Перемишлянський

Заява-протест учасників посольського віче до Польського Уряду проти арешту Митр. Андрея Шептицького в Познані.

РЕЗОЛЮЦІЯ

Учасники посольського справоздавчого віча народних українських послів Хоми Приступи й Андрія Пащука в Уневі Перемишлянського повіту 28 серпня 1923 р. в числі понад 50 тисяч людей взивають Польський Уряд, щоби заарештованого українського Митрополита о. Андрея Шептицького, який тепер лежить хворий у Познані в шпиталі Шариток, по його виздоровленні випустив негайно на волю і не перепиняв Його повороту на Рідну Землю у свою владичу столицю у Львові; а під час його слабості щоби не перепиняв свобідної комунікації Митрополита Шептицького зі своїми вірними.

[Шептицький Андрей. Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944…. — C. 748].

О. Климентій прибув до Познані одразу після Празника в Уневі, щоби заопікуватися братом. Бо, окрім складної політичної ситуації, спричиненої арештом Митрополита, далася взнаки і його хвороби. Ось текст двох листів, написаних о. Климентієм :

Познань, 03.09.1923 р.
Олександрові Шептицькому — Лабуні

Мої найдорожчі!

Я тут уже три дні. Здоров’я весь час ще не є на дорозі до цілковитого покращення. Отруєння крові спричиняє майже щодня на декілька годин температуру до 39 градусів або йвище. Щастя, що після цих декількох годин гарячки вже немає, тому не так нищиться організм. Сестри тут дуже ста­ранно доглядають — 5 тижнів ще мусить лежати, щоби тільки якесь недобре ускладнення не при­йшло. Леось вибирається сюди — очікую його цього тижня. У суботу (якщо не буде погіршення) виїжджаю, а хтось інший мене замінить, щоби завжди мав товариство. Як вилікується, напевно, муситиме бути у Варшаві. Від усього серця всіх Вас вітаю.

О. Климентій пробув біля Митрополита до 8 вересня (до суботи). На зміну йому прибув також лікар зі Львова Мар’ян Панчишин (1882–1943) — український політик, особистий лікар Митрополита Андрея Шептицького.

Брати Шептицькі у вирі польсько-українського протистояння на поч.. 20-х рр. ХХ ст. Фрагмент біографії о. Климентія

Олександр Шептицький (сидить перший справа) з з членами ради Ліги Повітряної і Протигазової Оборони, Лабуні (Польща). 4 жовтня 1924 р.

Львів, 17.09.1923 р.
Олександрові Шептицькому — Лабуні

Мій найдорожчий!

Думкою й серцем з Тобою та з усіма Вами у Ваших клопотах і турботах. Користуюся нагодою, щоб Тобі сказати, що Панчишин повернувся тут під кращим враженням — учорашній день був ліпшим і щодо шлунку (травлення, апетиту). Зараз навіть автомобілем їхати (via Варшава) він вважає надто небезпечним для ноги. Він стверджує, що за 2 тижні зможе без проблем їхати, однак є очевидним, що аудієнція буде можлива тільки в мотелі на колесах. У суботу вранці приїдуть до Варшави о. єпископ Коциловський (з Перемишля) і Гвоздецький. Дуже добре було б, щоби могли поінформуватися про те, що доти Ви зробили, і якщо Ти можеш організуй усе так, аби в суботу бути у Варшаві. Вони вступлять на Вспульну, 52. Поїдуть остаточно підготувати цей приїзд аудієнцію (але після тих 2 тижнів, від сьогодні), розглядітись за автомобілями тощо, а може, вдасть­ся, що за їхньою (уряду) ініціативою буде дозволено, щоб їхав зразу ж у Львів (а Варшава — потім). Це б було завжди найкраще рішення, і Панчишин говорить, що це без жодного вагання можна б зараз зробити внести до вагона в Познані та винести у Львові.

Що там у Вас чути? Як Ти застав Ізу? Так радий був би бути у Вас, а так якось не складається. Якщо Митр. авто їхатиме — може, щоб на відпочинок вступив до Лабунь, чи було б якось по дорозі? Це би полегшило дорогу. Найсердечніше, мій любий, вітання, обійми. Бог з нами — у всіх хрестах і труднощах.

Щиро Ваш о. Климент.

Ссылка на первоисточник: https://risu.org.ua/ua/index/monitoring/religious_digest/74249/

Следующая новость
Предыдущая новость

В последний путь с достоинством Промышленные и пищевые заливные формы из силикона Національний університет біоресурсів і академія УПЦ КП випустили першу групу військових капеланів Что посмотреть в Керчи Стоматологическая помощь с помощью современных технологий в Киеве

Публикации